11 серпня відзначають День кінетичного піску. Про святкування цього дня (Global Kinetic Sand Day) у 2020 р. оголосила провідна світова компанія з виробництва дитячих розваг Spin Master. День присвячений м’якому піску, принципово новому матеріалу для гри і творчості, навчального та пізнавального процесу.

 Кінетичний або «розумний» пісок винайшла шведська компанія Delta of Sweden у 1997 р. Спочатку він розроблявся і використовувався як засіб для мистецтва, творчості та реабілітаційної терапії (ерготерапії і сенсорної інтеграції). Це безпечна й чиста альтернатива звичайному вуличному піску, що на 2% складається з полімерних матеріалів, а на 98% – з чистого природного піску, практично ідеально однакового. Зокрема, завдяки цьому піщинки і зберігають один з одним такий міцний і тривалий зв’язок.

 Головна відмінність кінетичного піску від класичного – він не клеїться до шкіри та одягу, із нього легше ліпити фігури, а також він не містить речовин, у якому можуть розмножуватись бактерії. Значно пізніше, у 2014 р. компанія Spin Master вивела його на масовий ринок як дитячу іграшку під брендом Kinetic Sand.

 В даний час значно зріс інтерес фахівців – педагогів, психологів, логопедів – до спеціально організованих занять з дітьми з використанням пісочниці. Адже гра з піском – одна з форм природної діяльності дитини. Використання кінетичного піску насичує тактильні рецептори, м’яко стимулює нервову систему дитини, знижує рівень тривожності та стресу; розвиває дрібну моторику, покращує координацію пальців, тренує м’язи кисті та готує руку до письма; вчить дитину розуміти об’єм, форму, тривимірний простір та розміри; розвиває фантазію та творчість, вчить концентруватися; через стимуляцію нервових закінчень на кінчиках пальців активізуються мовленнєві центри. Під час використання пісочної терапії підвищується інтерес до заняття, діти відчувають себе успішними.

  Практичні вправи та ігри з використанням кінетичного піску.
Для розвитку дрібної моторики та праксису –
«Схованки»: сховайте в пісок дрібні іграшки, фігурки, ґудзики чи намистини. Дитина має знайти їх пальчиками або за допомогою пінцета. Дитина має знайти їх пальчиками, із заплющеними очима (це знижує тактильну гіперчутливість).
«Кондитер»: розкочування піску імпровізованою качалкою, нарізання іграшковим ножем, витискання формочками «печива» – тренує дворучну координацію та силу захвату.
«Відбитки»: залишайте на піску сліди пальців, долоньок, іграшкових тварин або штампів.
«Пальчики-крокунчики»: імітація ходьби пальчиками по піску з різним натиском. ДЕТАЛЬНІШЕ >>

Сторінки: 1 2

 Сучасний світ вимагає від освіти виховання особистості, здатної до самореалізації без обмежень застарілими стереотипами. Наразі живемо в час швидких змін: суспільство поступово відходить від жорсткого поділу професій та соціальних ролей на «суто чоловічі» або «суто жіночі». Все частіше традиційні статеворольові взаємини «не спрацьовують» і життя вимагає від особистості здатності долати нові горизонти за рамками власної статі.

  Як відомо, у віці до 7 років будується первинний «фундамент» особистості: у дитини закладаються базові уявлення про себе, свої можливості, рівень домагань. І саме в цей період дитина набуває купу поведінкових стереотипів: від штучного обмеження («хлопчики не плачуть», «дівчатка так не роблять»), які блокують розвиток природних талантів, емоційного інтелекту та лідерських якостей малюків, до позбавлення можливостей займатися тим, що наразі дитину цікавить. І чим старша дитина, тим більше вона обростає уявленнями, що і як вона має робити і якою має бути відповідно своєї статі. Саме тут і виникає конфлікт між традиційно усталеними нормами статево-відповідної поведінки і прагненням особистості реалізувати себе в нетрадиційній сфері. Родина, заклад освіти мають сприяти розвитку індивідуальних можливостей і рис дітей, створювати умови для їхньої самореалізації, незалежно від статі та упереджень; для цього батьки, педагогічний колектив мають володіти ґендерною чутливістю та ґендерним підходом у вихованні та навчанні.

  Україна чітко тримає курс на європейські цінності, де ґендерна рівність є основою прав людини. На це орієнтує Конституція України – Основний Закон держави, де стаття 24 прямо проголошує рівність громадян перед законом і забороняє будь-які обмеження чи привілеї, зокрема за ознакою статі, статті 21 та 51 додатково гарантують рівність у гідності, правах та укладанні шлюбу. Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» (2005 р.) — спеціалізований закон, метою якого є досягнення паритетного становища жінок і чоловіків в усіх сферах життєдіяльності суспільства та ліквідація ґендерної дискримінації. У принципах реалізації Базового компонента дошкільної освіти (Державний стандарт дошкільної освіти) (2021 р.) проголошуються загальні демократичні принципи суспільного життя: рівний доступ до якісної дошкільної освіти кожній дитини, освіти без дискримінації за будь-якими ознаками. Професійні стандарти вихователя ЗДО та вчителя початкової школи вимагають створення безбар’єрного та інклюзивного освітнього простору, вільного від будь-якої дискримінації.

 Педагоги та педагогині закладів освіти – це не просто транслятори знань, а фахівці, які усвідомлено уникають ґендерних стереотипів у щоденному спілкуванні з вихованцями, організовують спільну ігрову та дослідницьку діяльність, де кожна дитина може спробувати себе в будь-якій ролі, помічають та розвивають індивідуальні нахили дівчаток і хлопчиків, незалежно від їх біологічної статі.
Саме тому питання ґендерного виховання молодших школярів та дітей дошкільного віку в контексті професійної компетентності педагогів ЗДО та вчителів початкової школи сьогодні є одним із важливих для наукового-педагогічного персоналу кафедри. У зв’язку з цим, на кафедрі дошкільної та початкової освіти була розроблена робоча програма навчального модуля під назвою «Виховання без упереджень: протидія та запобігання ґендерним стереотипам удома і в закладі освіти», спрямована на розвиток ґендерної компетентності та ґендерної чутливості педагогів/педагогинь закладів дошкільної та початкової освіти, батьків вихованців в умовах реформування національної системи освіти.
Дятленко Н.М. Програма навчального модуля “Виховання без упереджень: протидія та запобігання ґендерним стереотипам удома і в закладі освіти”.

Матеріали підготувала доцентка кафедри Дятленко Н.М.

 Сьогодні соціальні мережі стали не лише простором для спілкування, а й важливим інструментом освіти, професійної комунікації та поширення корисного контенту. Саме тому щороку 30 червня у світі відзначають Всесвітній день соціальних мереж — подію, започатковану у 2010 році за ініціативою медіа-спільноти Mashable.

 Для педагогів дошкільної та початкової освіти це свято має особливий зміст.

 Соціальні платформи сьогодні допомагають ділитися методичними знахідками, знайомити батьків із життям групи чи класу, демонструвати освітні практики та створювати професійні спільноти. Водночас вони вимагають відповідального ставлення до інформації, яку ми публікуємо.

 Що варто пам’ятати педагогові у цифровому просторі?
– Публікуйте обдумано. Кожен допис у соцмережі формує ваш професійний імідж.
– Дбайте про конфіденційність. Не поширюйте персональні дані дітей, батьків чи внутрішню службову інформацію.
– Перевіряйте джерела. У соціальних мережах інформація поширюється швидко, тому важливо розрізняти факт і припущення.
– Створюйте якісний освітній контент. Фото, короткі поради, корисні добірки та анонси подій можуть стати ефективним містком між закладом освіти, родиною та громадою.
– Подавайте приклад дітям. Цифрова культура починається з поведінки дорослих.

 Як пояснити дітям значення соціальних мереж?
У доступній формі можна сказати, що це «віртуальний майданчик для обміну новинами, світлинами, думками та ідеями». Для молодших дітей важливо наголошувати: в інтернеті, як і в реальному житті, слід бути ввічливими, обережними та не передавати особисту інформацію незнайомцям. Це логічно випливає з самої природи соціальних мереж як платформ для створення спільнот і обміну інформацією.

 Сьогоднішнє завдання для педагогів:
– переглянути налаштування приватності у своїх акаунтах;
– оновити аватар, опис або закріплений допис на професійній сторінці;
– поділитися корисним освітнім матеріалом, який може бути цінним для колег і батьків.

Матеріал підготувала викладачка кафедри Полякова О.О.

 Сучасна дитина щодня переживає десятки емоцій — від радості й захоплення до тривоги, образи чи розгубленості. Та чи вміємо ми, дорослі, навчити її розпізнавати власні почуття, керувати ними й побудувати здорові стосунки з іншими? Початкова школа має стати надійним навігатором, який допоможе дітям не загубитися у світі переживань, а перетворить їх на ресурс для розвитку.

 Важливою ознакою професійної компетентності сучасного педагога є здатність впроваджувати соціально-емоційне навчання (СЕН). Адже воно сприяє гармонійному розвитку особистості дитини, її емоційній стійкості, а також формуванню комунікативних навичок і здатності до ефективної взаємодії.

 У процесі соціально-емоційного навчання учні вчаться розпізнавати власні емоції, керувати поведінковими реакціями, будувати позитивні стосунки з однолітками та дорослими, відповідально ухвалювати рішення й швидко залагоджувати суперечки.
В умовах війни та тривалого стресу, яких зазнають українські діти, соціально-емоційне навчання набуває особливого, стратегічного значення, перетворюючись із допоміжного інструменту на фундаментальну умову збереження ментального здоров’я учнів.

 Воєнні події, вимушене переміщення, повітряні тривоги та загальна невизначеність призводять до потужного деструктивного впливу на психологічне благополуччя, емоційний стан та навчальну мотивацію учнів. За цих умов заклад освіти має трансформуватися у безпечний простір підтримки, прийняття та розуміння. Саме тому впровадження соціально-емоційного навчання (СЕН) набуває сьогодні стратегічного значення, перетворюючись із допоміжного інструменту на фундаментальну умову збереження ментального здоров’я українських дітей.

 Соціально-емоційне навчання сприяє розвитку емпатії — здатності розуміти почуття інших людей і співпереживати їм. Завдяки цьому діти вчаться поважати одне одного, надавати підтримку друзям у складних ситуаціях, проявляти доброзичливість і толерантність. Формування таких якостей є важливою умовою створення згуртованого класного колективу, в якому панують взаємодовіра, співпраця та взаємоповага. ДЕТАЛЬНІШЕ >>

Сторінки: 1 2

 Принцип інтеграції є одним з провідних принципів реформування освіти поряд з принципами гуманізації та диференціації. Запровадження інтеграції в навчанні є однією з найперспективніших інновацій, здатних допомогти сучасній початковій освіті. Виклик майбутнього – її достатнє впровадження в педагогічну практику.

 Досвідом інтеграції навчальних дисциплін через проєктне навчання в початковій школі поділилась вчитель початкових класів ліцею №286 міста Києва Мельничук О.І.

 Інтегровані уроки дозволяють поєднати елементи різних предметів у межах одного уроку. Такий підхід дозволяє учням встановлювати зв’язки між предметами, усвідомлювати як знання з різних галузей взаємодіють між собою і краще розуміти навколишній світ.

 Олена Іванівна поділилась власним досвідом запровадження інтегрованого навчання, вказала в чому полягають переваги інтеграції для дітей, зазначила роль вчителя в такому навчанні. Процес пізнання та відкриття нового близько пов’язаний з обговоренням, обміном думками у пошуковій діяльності. Вимагає вміння комунікувати та взаємодіяти між собою у парах або групах. І тут важливо розуміти, що в груповій проєктній роботі перевага надається перш за все грі – в організацію, в навчання, у відкриття, у мандри. Саме навчання через гру допомагає інтегрувати знання з різних дисциплін в межах одного проєкту.
Презентація Мельничук О.І. пропонує технології та методики для парної та групової проєктної роботи.
Презентація Мельничук О.І. “Проєктне навчання в школі як основа інтеграції дисциплін”.

Матеріали узагальнила доцентка кафедри Третяк О.П.

Шановні колеги!

ВСІ дати червня.
Пропонуємо вашій увазі дайджест червневого календаря:

1 червня – Всесвітній день рифу, Всесвітній день комунікацій
3 червня – Всесвітній день велосипеда
5 червня – Всесвітній день охорони навколишнього середовища
6 червня – Всесвітній день зеленого даху
7 червня – Міжнародний день настільних ігор
8 червня – Всесвітній день океанів, День здорового харчування
9 червня – Міжнародний день друзів
10 червня – День кулькової ручки
13 червня – Всесвітній день ляльок
14 червня – Міжнародний день блогера
15 червня – Всесвітній день вітру, День фотографії природи
16 червня – Всесвітній день морських черепах
19 червня – Всесвітній день дитячого футболу
21 червня – Всесвітній день жирафів, День батька в Україні, Міжнародний день футболки
23 червня – Міжнародний олімпійський день, Міжнародний день жінок в інженерії
26 червня – День народження зубної щітки
29 червня – Міжнародний День Дунаю
30 червня – Всесвітній день соціальних мереж

Матеріал підготувала старша викладачка кафедри Санковська І.М.

Станом на травень 2026 року через російську агресію за даними Офісу Генерального прокурора:
– загинуло щонайменше 707 українських дітей;
– понад 2548 — отримали поранення різного ступеня тяжкості.
Тисячі дітей постраждали психологічно, були депортовані або вважаються зниклими безвісти.
Ці дані не є остаточними, оскільки на тимчасово окупованих територіях та в зонах активних бойових дій точну кількість встановити неможливо.
Щороку по всій країні проходить масштабна акція «Голоси дітей». Символами цього скорботного дня стали дзвіночки — як уособлення голосів загиблих дітей, та білі паперові янголи й голуби.
Цього дня українці збираються на площах міст, щоб взяти участь у хвилині мовчання, запалити свічки пам’яті, розвісити дзвіночки та символічних янголят на деревах, аби нагадати світу про трагедію.
«Сотні загублених дитячих доль, нездійснених мрій, непрожитих щасливих миттєвостей і несправджених батьківських надій. Кожне ім’я в цьому скорботному списку – невимовний біль усієї нації та страшний злочин проти людяності, який не має строку давності. Зло не має залишатися безкарним. Діти повинні зростати у мирі», – йдеться у заяві Мін’юсту.

 Напередодні Дня Києва викладачі кафедри завітали до ЗДО №79. Таким чином суботнього ранку продовжився проєкт “Еко-порух” в Шевченківському районі столиці.

  Погода перемежалася дощиком та сонячними відблисками. Вихователі закладу, батьки дітей і вихованці пройшлися екскурсією начебто знайомими стежками, але по іншому поглянули на видове наповнення території деревними насадженнями та рослинністю.

  Завідувачка Людмила Меленець, доцентки  Юлія Волинець, Анна Пасічник та старша викладачка кафедри Ірина Санковська надали працівникам закладу робочі матеріали із здійснення проєкту. Разом педагоги попрактикувалися в методичних екохвилинках, розповідали і слухали про наповнення природними матеріалами будиночків/готелів для комах. Торкнулися ємкої теми із ознайомлення вихованців з різноманіттям тваринного і рослинного світу планети.

 Проєкт є логічною частиною роботи кафедри над науковою темою про розвиток партнерської компетентності.

  Вітаємо освітян Києва зі святом!

  Бережімо довкілля вже сьогодні!

Проєкт кафедри “Суботній “Еко-порух”
Будиночки/готелі для комах

Матеріали підготувала ст. викладачки кафедри Санковська І.М. та Волинець Ю.О.

 Скоро день народження Києва. Чи можемо уявити наше місто без метро? Навіть саме питання звучить дивно.

 А який транспорт був до метро? Київський метрополітен — один із найстаріших у Європі. До його появи головним громадським транспортом Києва був трамвай, а історично першим – кінний омнібус (середина XIX ст.). Це були гігантські карети, що їх тягли четвірка коней. Вміщували омнібуси до 20 пасажирів. Такий транспорт сполучав Поділ з Печерськом. Через складний рельєф міста, бруківку та круті узвози поїздка в омнібусі була повільною та вкрай незручною.
1891 рік. На зміну прийшла конка – кінна залізниця. Це рейковий транспорт, де вагони по коліях тягнули знову ж таки коні. Та вони фізично не могли витягнути важкий вагон вгору крутими київськими пагорбами (теперішні вул. Михайла Грушевського чи Володимирський узвіз).

 Наступного року стався масштабний прорив: з’явився електричний трамвай. Саме через круті підйоми Київ став першим у царській росії і другим у Європі містом, куди завітав електричний трамвай і залишився назавжди. До середини XX століття трамвай був абсолютним королем київських вулиць, з яким не могли конкурувати ні автобуси, ні тролейбуси. Здавалося, транспортна проблема вирішена. Та з часом центральні вулиці міста стали затісними. Треба було вивільняти простір для автомобілів. І трамвайні колії були витіснені з центру Києва.
А місто розростається, збільшується кількість транспорту… До кінця 1950-х років жоден транспорт вже не міг впоратися з пасажиропотоком столиці.

 Від ідеї до підземного міста. Давня ідея підземки ще з далекого 1880 року виявилася рятівною. Були проєкти, та весь час щось стояло на заваді: то брак коштів, то війна, то складні геодезичні умови Києва. І ось 1950-й рік. І потреба загострилася, і технології нові з’явилися. Розпочалися перші будівельні роботи на майбутній станції «Хрещатик».

 Прокладання тунелів відбувалося в надзвичайно складних гідрогеологічних умовах. Головними ворогами метробудівників були плавуни (насичені водою рухомі піски), підземні річки, складний рельєф, великий перепад висот між правим берегом і рівнем Дніпра. Для проходження крізь підземні води навколо майбутніх тунелів бурили сотні свердловин. Туди під тиском закачували охолоджений розсіл (азот), який перетворював пухку мокру землю на міцну кригу. Тільки після цього прохідники могли копати далі.

 Через 10 років перший пробний поїзд таки пройшов від станції «Дніпро» до «Арсенальної». У різні роки фотовиставка про історію створення столичної підземки проходили на різних станціях, найчастіше на «Золотих воротах» та «Театральній». Вони включали історичні архівні світлини етапів прокладання тунелів та спорудження перших черг. ДЕТАЛЬНІШЕ >>

Сторінки: 1 2

  Він відзначається в Україні 25-31 травня 2026 року.

 Це тиждень, коли ми не лише підвищуємо рівень обізнаності про безбар’єрність та коректну комунікацію, формуємо позитивне ставлення до безбар’єрності як суспільної норми через конкретні слова та взаємоповагу, а й змінюємо ставлення до безперешкодного простору для кожного з нас.
Безбар’єрність — це більше, ніж просто зручна інфраструктура. Це можливість для кожного з нас мати рівні права, доступ до послуг, а також до інформації. Це про повагу, про вільний доступ до освіти, здоров’я, громадянських прав. Це про те, щоб кожен відчував себе частиною великої, єдиної країни, де немає перешкод на шляху до мрії.

  Національний тиждень безбар’єрності проводиться в рамках стратегії створення безбар’єрного простору в Україні до 2030 року, за ініціативи першої леді України Олени Зеленської. Цим документом передбачено створення безбар’єрного простору в Україні за шістьма основними напрямками:

 Суспільна та громадянська безбар’єрність, яка передбачає забезпечення рівних можливостей участі всіх людей та суспільних груп у житті громад та держави.
Освітня безбар’єрність – створення рівних можливостей та вільного доступу до освіти, включаючи освіту протягом життя.

 Економічна безбар’єрність – забезпечення умов та можливостей для працевлаштування, заняття підприємництвом молоді, жінок, літніх людей, людей з інвалідністю тощо.

 Інформаційна безбар’єрність – умови, за яких люди, незалежно від їх функціональних порушень чи комунікативних можливостей, мають доступ до інформації в різних форматах та з використанням технологій, що враховують їх потреби та можливості.

 Фізична безбар’єрність – створення середовища, в якому громадські споруди та публічні місця, транспорт і послуги є фізично доступними для всіх суспільних груп.

 Цифрова безбар’єрність – забезпечення доступу до інформації, комунікації, публічних та інших послуг онлайн для всіх суспільних груп, включаючи літніх людей, людей з інвалідністю, людей, які проживають у сільській місцевості тощо.

 Усунення бар’єрів також передбачає роботу з міфами та стереотипами щодо тих чи інших груп населення.

Презентація Юрчук Н,А. “З 25 по 31 травня 2026 року в Україні відзначається Національний тиждень безбар’єрності”

Матеріал підготувала старша викладачка кафедри Юрчук Н.А.