Наталія Дятленко,
доцент кафедри, кандидат психологічних наук
Фізична компетентність дошкільника? Давайте поговоримо про це!
Інструктори з фізичного виховання у закладі дошкільної освіти – це особливі педагоги, основною компетенцією яких є опікування фізичним розвитком дітей. Тому на курсах підвищення кваліфікації для цієї категорії педагогічних працівників, які відбулися цієї осені, велися дискусії щодо того, яких змін потребує організація фізичного виховання в закладі дошкільної освіти. Тривалий час вважалося, що головним завданням фізичного виховання є навчання основним рухам, вправляння у виконанні загальнорозвивальних вправ, розвиток фізичних якостей і таким чином зміцнення здоров’я дітей.
У останні роки у педагогічний процес починає входити інший підхід – у центрі уваги постає фізична компетентність – значення мають не тільки знання дитини, а й її досвід в цілому – суб’єктивні уявлення особистості. Компетентною можна вважати дитину, яка не лише має певні уявлення, а й може висловити щодо цього певні судження, сформувати думку, відобразити практично. У розмові про фізичну компетентність у центр уваги потрапляють такі питання, як обізнаність дошкільника про своє тіло як ціле, вікові зміни організму, його живлення та загартування, гігієну тіла, здоров’я і хворобу, розвиток рухової активності, статеву диференціацію та ідентифікацію, безпеку, самоохорону, самозахист.
На відміну від звичної орієнтації на кількісні показники фізичних досягнень та якість виконаних вправ тепер доведеться більше уваги приділити таким питанням: чи охоче виконує дитина вправи, яким є її власний стиль? Яка норма виконання є її індивідуальною, відповідає її природнім можливостям, дає змогу відчути себе задоволеною, спроможною? У яких випадках дитина почувається ніяково, невпевненою, проявляє боязкість, а можливо і справжню фобію. Чи користується дитина правом на певну варіативність поведінки? Чи намагається відтворити в різні моменти те, що побачила, чи виконувала раніше?
Інструктори з фізичного виховання активно включилися в обговорення: наводили приклади, висували аргументи, сумнівалися і нарешті вирішили – це важливо, дитина потребує нових підходів!
