Організувати педагогічну роботу задля розвитку лише мовлення неможливо. Мовлення обслуговує всі види діяльності і носить забарвлення та змістове наповнення того фрагменту, який зацікавив дітей так, що у них з’явилася потреба роздумувати, щось коментувати, запитувати, поділитися враженнями чи досвідом. «Здивуй мене, щоб я заговорив».
Становлення мовленнєвої особистості відбувається не у лінійній послідовності: оволодіння звуком, накопичення словникового багатства, оволодіння граматичною правильністю, звязністю висловлювань, а у комплексному розвитку всіх компонентів мовлення, вінцем якого є комунікативна компетентність, здатність користуватися рідною мовою як засобом мовленнєвої взаємодії у товаристві людей, знаходити своє місце серед них, розуміти їх і бути зрозумілою, узгоджувати наміри та бажання. 
Мовлення дитини є особливою формою її діяльності і особливим результатом її зусиль в освоєнні життєвого простору. Це найважливіший в житті інтелектуальний подвиг. З огляду на те, що саме мовлення дорослих впливає на мовлення дитини, то виокремлюємо наслідування як важливий шлях і спосіб навчитися говорити. Наслідуючи, маля сприймає і переймає як єдино правильні, незмінні способи мовленнєвого спілкування того середовища, що його оточує. Ось перша вихідна позиція для розуміння процесу оволодінням мовленням та вироблення педагогічного вектору дій.
Мірою розвивальності можна вважати такі компоненти, що сприяють створенню та розширенню світогляду дитини, формують гуманні переживання, базові особистісні якості, що виявляються в мовленнєвій компетентності. Оскільки кожна дитина має свій вектор розвитку, мовленнєвого зростання, то і фіксується та оцінюється саме динаміка її змін, що може проявлятися у засвоєнні та користуванні мовленнєвими і немовленнєвими засобами задля встановлення контактів з довкіллям. Зафіксовані зміни дитини педагог зіставляє не з успіхами-неуспіхами її ровесників, а з психологічними закономірностями розвитку дитини певного віку, беручи до уваги індивідуальні прояви (звуковимова, наповнюваність словникового запасу, здатність граматично оформлювати своє висловлювання, успішність мовленнєвої взаємодії, розвиненість комунікативної компетентності тощо) та життєвий досвід. Це друга вихідна позиція.
Особливо почастішали такі моменти в умовах війни: постійні тривоги, нічні бомбування, тяжкі новини з фронту – все це не додає до стійкості і витривалості педагога. Знижується працездатність, настає втома і апатія, зникає наснага до праці. Як не потрапити в таку і ситуацію, вчасно побачити неприємні зміни в своєму психологічному житті і не допустити втрати життєвих сил і енергії та переходу в стан хронічної кризи?
Дятленко Н.М. к.психол.н., доцентка кафедри дошкільної та початкової освіти. Тема «Партнерство в педагогічному колективі ЗДО: як досягти організаційної єдності?».
Автор ідеї проєкту «БОРИС ГРІНЧЕНКО – 160!», що проходив у Колонній залі імені М.В. Лисенка – Ігор Стамбол, доцент кафедри інформаційних комунікацій Факультету української філології, культури і мистецтва Київського столичного університету імені Бориса Грінченка перед початком концерту познайомив глядачів із відомим і невідомим фото життєписом Бориса Грінченка.
Найкращий спосіб описати вертолітне виховання — це «гіперзалучення в життя дитини». Воно є протилежністю вільному вихованню, де заохочуються незалежність та самостійне мислення, але тісно пов’язане з ситуацією, коли батько, так би мовити, «зрізає» будь-яку проблему, з якою може зіткнутися дитина, щоб вона ніколи не відчувала болю, образи, розчарування.
Інститут післядипломної освіти Університету Грінченка пропонує вихователям закладів дошкільної освіти очні фахові курси «Особливості діяльності педагога в умовах війни».
28 січня світ відзначає день “LEGO”. Саме у цей день у 1958 році виробники запатентували цеглинку, яка до цього часу виступає основою для більшості наборів.
