Практичне впровадження соціально-емоційного навчання значною мірою залежить від особистості педагога та його готовності проєктувати безпечне й підтримувальне освітнє середовище. Свідченням такої активної професійної позиції є досвід Людмили Василівни Константинової, старшого учителя ліцею № 185 ім. В. Вернадського м. Києва, чия педагогічна філософія орієнтована на формування емоційно стійкої, впевненої у собі та щасливої особистості учня.
На переконання вчительки, кожна емоція має право на існування, а життєва стійкість полягає в умінні підніматися після труднощів і невдач. Особливу увагу Людмила Василівна приділяє розвитку соціально-емоційного інтелекту дітей. Адже соціально-емоційні навички є своєрідним компасом, який допомагає дитині усвідомлювати власні почуття, розуміти емоції інших людей, регулювати власні реакції та формувати психологічну стійкість. Так звані «м’які навички» відіграють важливу роль у гармонійному особистісному розвитку, сприяють формуванню емпатії, відповідальності та здатності до конструктивної взаємодії з оточенням. 
Для розвитку емоційної грамотності молодших школярів вчитель використовує комплекс інтерактивних вправ та ігрових технік, зокрема:
– рефлексивні та перцептивні вправи: «Дзеркало», «Компліменти», «Детективи думок»;
– емпатійні техніки: «Окуляри іншої точки зору», спрямовані на децентрацію мислення та конструктивне розв’язання конфліктів;
– інструменти саморегуляції: систематична робота з «Колесом емоцій», ведення «Щоденника емоцій» та арттерапевтичні тематичні розмальовки.
Вагоме місце в структурі занять посідають завдання на розвиток емпатії та почуття вдячності, які допомагають створити в класі атмосферу довіри, взаємоповаги та підтримки. Людмили Василівни переконана, що формування здатності розуміти внутрішній світ інших людей сприяє розвитку емпатії та допомагає дітям конструктивно розв’язувати конфліктні ситуації. Завдяки цьому в класному колективі утверджуються доброзичливі взаємини, взаємодопомога та відчуття приналежності до спільноти.
Важливим елементом освітнього простору класу є куточок усамітнення, облаштований м’якими пуфами та кріслами-мішками. Тут учні можуть побути наодинці зі своїми думками, відновити психоемоційний стан, знизити рівень напруження та повернутися до навчальної діяльності з новими силами. Такий підхід Людмили Василівни сприяє збереженню емоційного благополуччя дітей та формуванню навичок турботи про власний психологічний ресурс.
Таким чином, соціально-емоційне навчання є невід’ємною складовою гармонійного розвитку дітей молодшого шкільного віку. В умовах сучасних викликів воно виступає дієвим інструментом підтримки ментального здоров’я учнів, оскільки ефективно формує навички емпатії, взаємодопомоги та командної співпраці. Системна робота вчителя у цьому напрямі забезпечує створення безпечного й згуртованого освітнього середовища, у якому кожна дитина має можливість успішно розвивати свій потенціал і почувається важливою частиною колективу.
Презентація Константинової Л.В. “Емоційний навігатор”
Про соціально-емоційне навчання дітей:
– Гринько, В., Євтухова, Т., & Філіпова, А. (2022). Теоретичні аспекти розвитку соціально-емоційних навичок в учнів початкової школи. Професіоналізм педагога: теоретичні й методичні аспекти, 2(17), 31–41.
– Марковська М. Як упроваджувати соціально-емоційне навчання в школах. Аналітичний огляд.
– Новікова, О., Валькова, Г. (2021). Формування емоційного та соціального інтелекту в здобувачів освіти. Вісник Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка: Педагогічні науки. 1, 98–105.
– Розлуцька, . Г., & Петрина, Я. (2025). Соціально-емоційне начання: системний підхід. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: «Педагогіка. Соціальна робота», (1(56), 197–204.
Матеріали підготувала ст. викладачка кафедри Цибульська С.М.
