Хочемо запропонувати увазі вчителів добірку матеріалів про Україну і українців, який можна використати на уроках читання і української мови, природознавства, образотворчого мистецтва, а також під час проведення виховних годин.

А розпочнемо нашу розмову з теми: „Весна, весна! Радійте, дітки…”.

У нашого народу весна асоціюється з образом гарної молодої дівчини, голову якої прикрашає вінок із квітів. Народний образ весни – це образ краси, надії і сили. Дівчина-весна – бажаний і довгожданий гість, оскільки з її приходом пробуджується від довгого зимового сну природа й увесь світ,  а від цього стає радісно і тепло на душі.

Але  чому в стародавніх народних казках з зимою бореться не весна, а літо – гарна молода дівчина? Це пов’язано з тим,  наші предки, стародавні слов’яни, ділили рік на дві частини: зиму і літо або на зимове і літнє сонцестояння.

З розвитком сусідських стосунків, слов’яни запозичили від німців тричастинний поділ, оскільки  у предків теперішніх німців рік ділився на три частини: зиму, весну і літо. І тільки пізніше рік почав у нас ділитися на чотири частини: зиму, весну, літо й осінь.

Слово „весна” зустрічається вже в першій слов’янській біблії, де описується земля після всесвітнього потопу.

Колись було багато спроб визначити межі весни (її початок і кінець) для тієї чи іншої місцевості. Початок і тривання весни, як відомо, залежить від географічного положення країни, що визначає її кліматичні умови. Залежно від кліматичних умов і періоду  року змінюється стан рослинного й тваринного світу – фенологічні ознаки. Існує фенологія наукова і народна. Наукова фенологія у своїх спостереженнях здебільшого спирається на рослини, народна – на тваринний світ. Так,  за народною фенологією першою  ознакою приходу весни вважався  посвист байбака. Удосталь виспавшись за довгу зиму, звірок, відчувши тепло, вилазив з нірки, ставав на задні лапки і, нашорошивши вушка та піднявши вгору писок, голосисто оповіщав про свою з’яву під весняним сонцем. Люди спеціально ходили в степ, щоб не проґавити голос живого провісника тепла. „Просвистів байбак – ховай у затінок сіряк!”, –  казали в народі.

Другою прикметою приходу весни був приліт вівсянок – найперших перелітних птахів.

Календарна весна збігалася з Явдохами, що припадає на 14 березня (1 березня за старим стилем).

З Кононового дня (святий Конон – покровитель коней) – 18 березня за новим стилем  – починався весняний сонцеворот, день уже переважував ніч. З цієї нагоди влаштовували цікаві дитячі забави – заклички птахів. Напередодні матері та бабусі випікали з тіста для діток фігурки різноманітних птахів – жайворонків та голубків. Уранці ними прикрашали двір і сад, а коли добре пригрівало сонце, юрбами виходили за село, несучи в долонях печиво і декламуючи:

Пташок викликаю з теплого краю.

Летіть, соловейки, на нашу земельку,

Спішіть, ластівоньки, пасти корівоньки!

   Якщо хтось уперше бачив ластівку, то брав грудочку землі й жбурляв їй услід, приказуючи: „На тобі, ластівко, на гніздо, а людям на добро!”

Але біологічний прихід весни вважався на Олексу – 30 березня. Цей день так і називали – Теплий Олексій, на якого „щука-риба хвостом лід розбиває”, і навіть у лісових озерцях починає скресати крига. Особливо шанували Теплого Олексу пасічники, оскільки у цей день потрібно було виставити вулики на пасіки, щоб комахи зробили перший обліт.

Якщо у березні весна – це гостя, то у квітні – повноправна господиня, що зодягає землю у зелень і прикрашає першими квітками. Недарма казали в народі: „З’явилися біля оселі півники – весна присіла на призьбі”.

7 квітня – Благовіщення. Це велике свято, таке велике, що не можна працювати. Навіть пташки у цей день не в’ють своїх гнізд.

Ранком, коли в церкві правилася служба, люди випускали пташок з неволі. Жителі міст навіть спеціально купували пташок, щоб у цей день було що випускати на волю. Випускали пташок, „щоб співали на волі, прославляли Бога та просили щастя-удачі тому, хто їх випустив”.

Прийшовши з церкви, господарі випускали на волю, на сонце всіх тварин, навіть пса й кота, „щоб чули весну і самі про себе дбали”.

Переважно на квітень припадає одне з найбільших християнських свят – Великдень, або Паска (паска – обрядове печиво, яке спеціально випікалося до цього дня).

У багатьох європейських народів місяць травень називається май. На думку дослідників, назва „май” походить від латинського „мійюс”, тобто від імені давньоримської богині весни Майї.

На початку місяця, а саме 6 травня наші предки відзначали день святого Юрія, вважаючи його зберігачем домашніх тварин. У цей день відбувався масовий вигін худоби на пасовиська з різноманітними обрядами.

А ще місяць травень славився веснянками та гаївками – весняними обрядовими піснями, що супроводжувалися хороводами. Цей звичай належить до глибокої старовини – початків культурного розвитку людства  і тому важко сказати, коли і в якій країні він виник.

Прочитайте разом з дітьми 

Березень – третій місяць календарного року, перший місяць весни.   До 16 століття рік в Україні починався березнем.  Назва „березень” закріпилась за місяцем у середині 19 століття. Походить від назви промислу – березол (заготівля березового попелу, що використовувався для виготовлення скла). До цього часу місяць називався март. У народі його звали: капельник, протальник, запалі сніги, з гір потоки, соковик, полютий, красовик.

• У березні день з ніччю зустрічаються.

     Квітень – четвертий місяць календарного року, другий місяць весни. Квітень носить свою назву з 16 століття. Його назва зумовлена тим, що в цей час земля починає квітувати: зацвітають рослини, з’являються перші квіти. В ужитку були й інші народні назви: краснець, лукавець, дзюрчальник, водолій та апріль, що латинською мовою означає  „сонячний”.

• Хто у квітні не сіє, той у вересні не віє.

Травень – п’ятий місяць календарного року, третій місяць весни. Травнем останній місяць весни став у ХХ столітті. Назвали його так за активний ріст трав у цей період. До цього він звався май – від імені давньоримської богині весни Майї. У народі його ще називали: пісенник, місяць-громовик, травник.

• Сухий березень, теплий квітень, мокрий май – буде хліба врожай.

ВЕСНА

(В. Бондаренко)

У березні, у березні
Верба цвіте на березі.
Осика від граків рясна
Бо це весна, весна, весна!
І сонця тепле колесо
Зігріло ніжний пролісок,
І дзюркотять потічки
До голубої річки.

ПЕРВОЦВІТ

     В Україні його знають здавна і вважають охоронцем життя. Його веселі, похилені набік сонячно-жовті суцвіття на невисокому стеблі називають ключиками, які відмикають браму теплого літа, символізують буяння  трав і дерев.

Чому ж наші предки так шанували цю скромну рослину?

По-перше, висушені листки і квітки первоцвіту має протиспазматичну,  болетамувальну, заспокійливу дію, лікує  простудні захворювання.

По-друге, листя первоцвіту має великий вміст вітаміну С і тому рекомендується як чудова салатна рослина.

ВЕРБОВІ КОТИКИ

(Євген Шморгун)

      Якось враз потепліло, потепліло, а річка набрякла і скинула кригу. Ринула вода берегами, городи затоплює, клекоче, плюскотить, у піняві вся.

Люди з крутогору дивляться – не надивляться: просторінь така, що дух перехоплює. Тільки де-де по заплаві синіють вершечки вільх.

Кроків за кілька від сухої коси визирає з води вербовий кущик. Невеличкий такий, а на ньому – котики. Пухнастенькі, жовтаво-зеленаві. Ніби табунець гусеняток примостився спочити на тонких галузках. І такі вони лагідні та безпомічні! Здається, де вже їм, беззахисним, утриматись на хисткому сідалі серед піняви  і клекотіння!

Коли це знайшовся сміливець: роззувся, підкачав холоші, цьоп-цьоп по воді – обламав вербичку. Жодного котика не лишив.

І чомусь раптом здалося, що довкола стало порожньо-порожньо…

• А вам що здалося? Чому?

ДОБРЕ ДІЛО

 (Євген Шморгун)

Була весна. Ліс прибрався, мов на оглядини. Мерехтіло в очах від розмаю квітів, приємно паморочилася голова від запахущого молодого листя, від пташиного пересвисту.

Як переходили видолинок, Інну щось шарпнуло за ногу. Глянули – а нога в сільці.

Було сильце із тонкого дроту. Років п’ять чи більше тому якийсь браконьєр поставив його на заячій стежині, примотавши кінцем до дубка. Хтозна, чи потрапило коли в нього необачне звірятко, а от дубкові вийшла від того велика шкода: дріт глибоко врізався у стовбурець і не давав деревцю рости.

Ми трохи поморочилися і розмотали той дріт.

От і вся пригода. Здавалось би, давно пора їй забутися. А Інна часом і сьогодні згадує:

• Пригадуєш, татку, як дубка визволили?

А все тому, що ми тоді не просто провели в лісі хороший весняний день, а зробили хоч маленьке, але добре діло.

– Поділіться своїм настроєм, своїми думками щодо цієї історії.

– Можливо  й у вас були подібні добрі справи. Розкажіть про них.

ЗАЦВІЛИ СОСНИ

(Євген Шморгун)

     Небо гуготіло, ревло, клекотало, біснувалося, сліпуче розверзало свої нетрі. А з тих нетрів падала водяна лавина, розплющувалась об асфальт, і вже на місці дороги неслася ціла річка, вся в піняві і ряботинні. Та ось потроху почало вщухати. Віддалилась громовиця, домисько перейшов у дощ, дощ – у дощик, а там на пів-обрію здивовано вигнула брову райдуга. І тут раптом усі помітили на калюжах, на газонах, на асфальті жовту поволоку. Де вона взялася?  Одні казали – сірка, інші – що десь у полі вихор підхопив купу міндобрива і розвіяв над містом.

А виявилося, що то гроза принесла з лісу сосновий пилок, щоб нагадати заклопотаним людям, що вже травень і зацвіли сосни.

– Які картини уявили, читаючи оповідання?

 

 

Використана література:

1. Воропай О. Звичаї нашого народу. – К.: Оберіг, 1991.
2. Скуратівський В. Обереги пам’яті. – К., 2003.
3. Шморгун Є. І. Ключ-трава. Наук.-худож. кн.: Для серед. шк. віку. – К.: Веселка, 1990.
4. http://myworld.cv.ua/litl.htm#2

 

 

Люблю Україну не за те, що вона велика, а за те що, рідна….

Легенда про Україну

    Якось Господь вирішив наділити дітей світу талантами. Обдарувавши усіх, Господь підвівся зі свого святого трону і раптом побачив у кутку дівчину.

Вона була боса, одягнена у вишивану сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок з червоної калини.

– Хто ти? Чого плачеш? –  запитав Господь.

–  Я – Україна.

–  Чого ж ти не підійшла скоріше? Я всі таланти роздав. Як же зарадити твоєму горю? Є у мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ.

Це – пісня.

Узяла дівчина-Україна дарунок і міцно притиснула його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому і з ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ.

Можна вибрать друга  і  по духу брата,

Та не можна рідну мати вибирати.

Можна все на світі  вибирати сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

(Василь Симоненко)

Наша славна Україна,

Наше щастя і наш рай!

Чи на світі є країна

Ще миліша за наш край?

(В. Самійленко)

Ми – українці

– Хто ти, хлопчику маленький?

– Син я України-неньки!

Українцем я зовуся –

Й тою назвою горджуся!

–   А по чім тебе пізнаю?

• По вкраїнському звичаю.

В мене вдача щира й сміла,

І відвага духу й тіла,

І душа моя здорова,

Українська в мене мова.

• Хто ти, дівчинко маленька?
• Доня України-неньки!

Українкою зовуся –

Й тою назвою горджуся!

Ой, вдягнуся у неділю

У вишивану сорочку,

У червону спідничину

І в коралі на шнурочку.

Заплету свої я коси

І візьму віночок з рути,

Ще васильком заквітчаюсь,

Чи від мене кращій бути?

А на ноги чоботята

Червоненькі, сап’янові!

Я маленька українка –

Будьте всі мені здорові!

Ми всі діти українські,

Український славний рід.

Дбаймо, щоб про нас маленьких

Добра слава йшла у світ.

Все, що рідне, хай нам буде

Найдорожче і святе,

Рідна віра, рідна мова,

Рідний край наш над усе!

Присягаєм наш край рідний

Над усе любити,

Рідний народ шанувати

І для нього жити.

 (Юрій Шкрумеляк)

Ми – діти України

Знайте: хай життя снує, як хоче зміни,

Хай холодами б’є, хай спекою пече,

Ми будем тим, чим є: ми – діти України,

Бо українська кров у нас тече.

(Василь Онуфрієнко)

Добридень тобі, Україно моя!

Струмок серед гаю, як стрічечка,

На квітці метелик, мов свічечка.

Хвилюють, маюють, квітують поля –

Добридень тобі, Україно моя!

(Павло Тичина)

Не забудь!

Ще малий, але ж сміливець –

Сам біжить у гай…

Ти, мій хлопче, українець –

Те запам’ятай.

Ще мала, а по барвінок

Вже ходила в гай…

Ти, дівчатко, українка –

То ж не забувай.

Вирина стежина рідна

З теплої трави…

Мати наша – Україна,

Не забудьте ви.

(Віктор Терен)

Хто я

Хто я, що я? – хочеш знати?

Українка моя мати,

Й батько мій українець зроду

І козацького він роду.

І хоч я малий ще нині,

Але вірний син Вкраїни,

І віддам свої всі сили

Україні моїй милій.

(Катерина Перелісна)

Я дитина українська

Я дитина українська,

Вкраїнського роду,

Українці – то є назва

Славного народу.

Україна – то край славний,

Аж по Чорне море,

Україна – то лан пишний

І степи, і гори.

І як мені України

Щиро не кохати?

Мене ненька по-вкраїнськи

Вчила розмовляти.

І як мені України

Щиро не любити?

Мене вчили по-вкраїнськи

Господа молити.

За свій рідний край і нарід

Я Господа молю:

Зішли, Боже, Україні

І щастя, і долю!

(Юрій Шкрумеляк)

Мій край

Київ – серце України

І найстарше місто в світі,

Хоч пройшов усякі зміни

Гарний все – взимі і вліті.

Там церкви золотобанні,

А в них дзвони міднокуті,

Як задзвонять на світанні,

В Україні всій їх чути.

Коло Києва чи Львова,

Куди прийду – гарно всюди,

Куди ступлю – рідна мова,

Де погляну – рідні люди.

Працьовиті підгірянці,

Як вогонь палкі гуцули,

І сміливії кубанці,

Що ще Січі  не забули.

І розважні подоляни,

І полтавці-солов’ї,

Бойки, лемки, волиняни,

Все ото брати мої.

(Роман Купчинський)

Батьківщина

Он повзе мурашка,

Ось хлюпоче річка.

Не зривай ромашку,

Не топчи травичку.

В зелені діброва,

В китицях ліщина.

Глянь, як чудова

Наша Україна.

Журавлі над лугом

Крилять рівним клином.

Будь природі другом,
Будь природі сином.

(Анатолій Камінчик)

Єдина Україна

Нехай ніхто не половинить

Твоїх земель, не розтина,

Бо ти єдина, Україно,

Бо ти на всіх у нас одна.

Одна від Заходу й до Сходу,

Володарка земель і вод –

Ніхто не ділить хай народу,

Бо не поділиться народ.

І козаки, й стрільці січові

За тебе гинули в полях.

У небесах сузір’я Лева

Нам світить на Чумацький Шлях.

Стражденна чаєчко-небого,

Єдині два твої крила.

Виходим, нене, у дорогу,

Аби ти вільною була.

Нехай ніхто не половинить

Твоїх земель, не розтина,

Бо ти єдина, Україно,

Бо ти на всіх у нас одна.

(Дмитро Чередниченко)

Вставало сонце з-за Дніпра

Вставало сонце з-за Дніпра,

Теплом ласкаво огортало,
Стояв задуманий Тарас,

А серце плакало-співало.

Прадавні гори, як діди,

Правічну істину леліють,

Гнучких тополь стрункі ряди

Несуть до хмар огненну мрію.

Ой Україно – зелен-сад,
Колиско дум, пісень крилатих,

Твої добро, любов, краса

Пітьму віків змогли здолати!

(Антоніна Литвин)

Солодка земля

Босоніж стежка побіжить

Левадою в городи…

Як любо тут, як славно жить –

Серед цієї вроди.

Кохаю край наш дорогий,

Що зветься Україна.

Вітчизні хочу я своїй

Зрости достойним сином.

Є в світі зваби немалі,

Цікава стежка кожна!

Але до рідної землі

Збайдужитись не можна.

(В. Коломієць)

Підготувала

Лариса Володимирівна Кравчук,

 старший викладач кафедри

методики та психології

дошкільної і початкової освіти

ІППО КУ імені Бориса Грінченка