У поняття «грамотність» не варто вкладати тільки вміння читати та писати. Це примітивна частина вміння бути грамотною людиною, а ось здатність використовувати прочитане, одержувати нові знання для себе та передавати їх іншим – це і є грамотність.
Ще в одному із тлумачень «грамотності» зазначено, що передусім – це володіння цілим комплексом суспільно-необхідних знань і навичок, які дозволяють людям свідомо брати участь у соціальних процесах.
«Інститут Просвіти» поцікавився в українських мовознавців, перекладачів та письменників, а що, на їхню думку, означає бути грамотним українцем?
Олександра Сербенська, український мовознавець, доктор філологічних наук. «Грамотність – це ступінь знання законів і правил рідної мови, це вміння користуватися цими знаннями для висловлювання своєї думки в усному та писемному мовленні. Грамотність – це не тільки вміння добре писати, ми маємо відходити від того спрощеного розуміння.
Грамотність переплітається з поняттям культури мови. Також тут важливе ставлення мовця до своєї рідної мови: як він її розцінює, чи є в нього закладені основи збереження мови, чи він іде за своїм середовищем, яке не визнає чисту мову. Зараз багато людей працюють над тим, щоб повернути українській мові її самобутніх висловів і слів. Ця робота є довгою, і розрахована вона насамперед на орієнтацію самої людини».
Олександр Ірванець, український письменник, перекладач. Мова є прапором нації на нашій планеті, символом нашого буття – і цього забувати не можна. Із самого слова «грамотність» ми розуміємо, що це знання правил граматики. І цими знаннями дедалі більше наших сучасників не може похвалитися.
Я читаю багато сучасних електронних і паперових видань, але в них дуже низький рівень грамотності. У чому тут небезпека? Людина, яка неграмотно пише і говорить – неграмотно думає і живе. Її спосіб думання переходить на її життя. Я не пам’ятаю, коли востаннє бачив якийсь хороший текст. Для прикладу: коли я в метро, у транспорті бачу рекламні тексти, там практично завжди буде помилка. Мене це не втішає, тому що неграмотність граматична поширюється на всі сфери життя.
Читанням класичної літератури можна поставити собі грамотність. Якщо людина має перед собою грамотний, відредагований текст, тоді вона і сама буде грамотна. Бо спеціально зараз же ж ніхто не буде ходити на курси підвищення грамотності».
Про глибинні причини тотальної безграмотності розповідає психолог Оксана Алферова. У Європі скрізь вводять безкоштовні курси підвищення грамотності для дорослих носіїв мови. І попит на них величезний, адже кількість тих, хто не пам’ятає, як правильно писати певне слово чи де поставити кому, стрімко зростає. Когось дратують люди, які вишукують чужі помилки, бо здається, що вони так самостверджуються, а хтось скаржиться, що очі болять від помилок — і не лише в соціальних мережах, а й в Internet-виданнях і друкованій пресі.
«Кров з очей», «Стільки помилок — неповага до читача», «Освіта, на жаль, зараз взагалі не гарантує освіченість», «Помилки трапляються у всіх, але деякі – просто непристойні, за гранню», «Це те саме, що вийти на вулицю без штанів і казати, що не можна судити за одягом», «Не віриться, що людина з таким бідним словниковим запасом та морем помилок є успішною» — такі зауваження можна почути від поціновувачів грамотності.
«В епоху гаджетів грамотність не обов’язкова», «Я принципово не ставлю ком у соцмережах — лінь», «Я вам не філолог», «Думайте про сенс, а не прискіпуйтеся до помилок», «Пишу на емоціях, не до правопису», «Геть заплуталася з вашим новим правописом», — так виправдовуються ті, хто пише з помилками. Таких, за даними дослідників, нині значно більше.
