При спілкуванні з такими дітьми слід дотримуватися такого алгоритму ведення діалогу:
1. Встановити довірливі стосунки між дитиною і психологом: «Я тобі вірю». Багато дітей не можуть розповісти дорослим про те, що сталося, оскільки бояться, що вони їм не повірять. Причина цих страхів криється в тому, що булер, як правило, авторитетніше і сильніше, ніж постраждала дитина.
2. Проявити співчуття: «Мені шкода, що це сталося». На другому етапі дитина повинна відчути, що її чують, співчувають, розуміють думки та почуття, які в неї виникають.
3. Зменшити відчуття провини: «Ти не винен(-на) в тому, що сталося». Третій крок спрямований на те, щоб дитина відчула себе комфортно та безпечно. Психолог не повинен засуджувати, давати негативних оцінок поведінці дитини.
4. Підтримати та схвалити поведінку дитини: «Добре, що ти це розповів(-ла)». Позитивна, емоційна підтримка, підкріплена бажанням знайти вихід із ситуації шкільного насильства є важливим моментом цього етапу. Дитині потрібна допомога в подоланні страхів, що виникають після розкриття фактів насильства.
5. Знайти резерви підтримки та допомоги: «Подумай, кому ще ти можеш розповісти про те, що відбулося/відбувається?». В цьому випадку важливо показати дитині, що є люди, організації, яким можна довіряти й отримати від них допомогу та підтримку (родичі, знайомі, вчителі, психологи, сусіди, служби соціального захисту, поліція, органи опіки та піклування тощо).
6. Створити умови для припинення насильства та виробити стратегію поведінки: «Давай подумаємо, що ми можемо зробити, аби попередити подібні дії?». Потрібно з’ясувати внутрішні резерви дитини, знайти разом з дитиною нові шляхи виходу із ситуації, що склалася. Доволі часто дитина не бачить виходу, і проблема для неї здається невирішуваною, тому важливо почати обговорення, в результаті якого спрямувати на пошук альтернативних рішень. Роблячи вибір, дитина бере на себе відповідальність, і таким чином, у неї підвищується мотивація до активних дій. При цьому, необхідно дати дитині зрозуміти, що гарантій того, що ситуація не повториться, немає.
7. Підтримати в рішучості. Звертатися за допомогою і підтримкою щоразу, коли є потреба: «Ти можеш звертатися до мене стільки, скільки вважатимеш за необхідне, ти знаєш де мене знайти». Чітко демонструйте позицію, що немає жодних обставин, якими можна було б виправдати насильницьку поведінку.
Потрібно звертатися до дитини спокійним тоном, уникаючи активних проявів емоцій, незалежно від змісту питання. Якщо дитина плаче, дозвольте їй це робити. Скажіть, що це цілком нормальна реакція. Стежте, щоб ваша розмова була довірливою. Потрібно визначитись з дитиною, яка інформація має залишитися конфіденційною, а яка може бути розголошена. Дитина має знати, яку інформацію ви зобов’язані будете передати державним структурам. Наприкінці розмови необхідно поцікавитися, чи хоче дитина ще щось сказати чи дещо запитати у вас. Практичний психолог закладу освіти, має зустрітися з дитиною, відносно якої надійшла інформація про жорстоке поводження щодо неї.
Метою бесіди з дитиною є отримання повного обсягу інформації про те, що сталося, в результаті спонтанної розповіді дитини. Протягом розмови психолог має сидіти поруч з дитиною, не допускаючи розділення столом; спілкуючись з дитиною, необхідно демонструвати повагу до неї, приязність, досягти створення атмосфери максимальної довіри. Після того як обрано час і місце опитування дитини-жертви чи свідка шкільного булінгу, потрібно провести розподіл опитування на етапи, кожний з яких має певну мету. Науковцями та практиками обґрунтовано такі етапи проведення опитування:
– попередній етап;
– вступний етап;
– етап вільної розповіді;
– етап детальних запитань;
– завершальний етап.
1. Попередній етап. Цей етап охоплює дії, які передують контакту з дитиною. Він полягає в отриманні інформації про дитину, свідка чи жертву – її пізнавального, соціального й емоційного розвитку, а також щодо її найближчого оточення і сім’ї.
2. Вступний етап. Психолог запрошує на зустріч дитину, відносно якої надійшла інформація про шкільний булінг щодо неї. Знайомлячись з дитиною, необхідно озвучити тему розмови, але при цьому варто уникати сугестивних слів, таких як: «важкий», «страшний», «насильство» тощо. Потрібно у зрозумілій і доступній для дитини формі познайомитись і повідомити в чому полягає їх спільна робота. Це дозволить зорієнтувати дитину щодо ситуації та дізнатися, чи налаштована вона на співпрацю. Розмову з дитиною (незалежно від віку) потрібно розпочинати з нейтральних, безпечних тем і пам’ятати при цьому, що вступна фаза не може тривати занадто довго.
Дітей дошкільного та молодшого шкільного віку можна, наприклад, запитати про улюблену гру, телепрограму, улюблені страви. Якщо предметом справи є проблеми, пов’язані з функціонуванням сім’ї, то під час вступної фази потрібно уникати тем, пов’язаних з нею. Якщо відомо, що у дитини є проблеми у відносинах із однолітками, то дана тема також не повинна згадуватися на цьому етапі. Під час цього етапу необхідно встановити, чи дитина в змозі відрізнити правду від брехні, і повідомити їй, що потрібно говорити правду. Потрібно запитати дитину, що означає «говорити правду», а що означає «обманювати», а також, що може трапитися, якщо хтось обманює. Коли ми говорим про маленьку дитину, що має труднощі з визначенням правди та брехні, можна навести кілька правдивих і неправдивих тверджень, щоразу питаючи дитину, чи це є правдою, чи брехнею.
3. Етап вільної розповіді. На цьому етапі дитина-жертва чи свідок має розповідати про хід подій вільно, у своєму темпі, згідно з послідовністю згадуваного змісту. Даний етап демонструє, які елементи подій викликали емоції, були для дитини важливими, вартими того, щоб їх помітити та запам’ятати. Важливо ініціювати етап вільної розповіді у такий спосіб, щоб дитина знала, чого саме від неї очікує психолог. Дитину, яка розповідає про подію або низку обставин у формі вільного викладу подій, не слід перебивати, навіть якщо вона відхиляється від суті справи чи вводить розгалужені побічні лінії. Непотрібно також виправляти, уточнювати її висловлювання або їх коригувати, порівнювати з інформацією, яка відома з інших джерел. Це може обмежити свободу подальшого викладення подій, завадити перебігу думок або змінити порядок окремих згадуваних елементів.
4. Етап детальних запитань. Метою психолога на цьому етапі є доповнення викладу подій, здійсненого дитиною під час етапу вільної розповіді, та їх впорядкування для з’ясування обставин. Цей етап опитування повинен мати таку форму розмови, яка найбільше відповідає віковим та індивідуальним особливостям дитини. Не варто говорити дитині, що вона про щось забула у своїй розповіді або надала непослідовну інформацію, що суперечить іншим доказам. Це може пригнічувати її й гальмувати спонтанність відповідей або їх викривляти. Ключовим принципом при наданні психологічної допомоги дітям-свідкам чи жертвам шкільного булінгу є застосування відкритих питань.
На початку етапу детальних запитань рекомендуються такі відкриті питання: «Що ти ще пам’ятаєш про подію..? Що ще сталося…?». При цьому слід нагадати дитині, що, якщо вона не в змозі відповісти на запитання, вона повинна відверто сказати «не знаю» або «не пам’ятаю».
Під час розмови психолог для себе повинен відтворити картину подій, що відбулися з дитиною, з’ясувати їхню черговість та отримати якомога більше деталей. Тому варто ставити цілеспрямовані запитання, які стосуються: характеру насильства, якщо воно було; часу, коли це відбулось; людини, що заподіяла насильство; місця події; оточення; інших обставин тощо.
Якщо дитині важко розповідати про події, які вона пережила, необхідно запропонувати відтворити болісну ситуацію за допомогою, наприклад, малюнка; за допомогою предметів (ляльок, іграшок тощо). На цьому етапі важливо спочатку зосередитися на інформації, яку надає дитина, і лише згодом – на даних, отриманих з інших джерел. Іншим важливим принципом опитування дитини-свідка чи жертви є уникнення запитань, що можуть викликати почуття провини, відповідальності дитини за події або їх перебіг, а також оцінки дитини та її поведінки. Третій принцип опитування полягає в тому, що слова, побудова запитань та їхня послідовність повинні відповідати віковим та індивідуальним особливостям дитини. Також, варто запитати у дитини наприкінці розмови, чи хоче вона ще щось сказати.
5. Заключний етап. Під час заключного етапу першим питанням має стати, як почувається дитина після опитування та чи є у неї якісь побоювання. Після цього варто розказати дитині, що відбуватиметься далі, які дії будуть наступними і пояснити, яка їх мета. Наостанок слід поговорити на нейтральні, емоційно необтяжливі теми, щоб знизити напругу психічного стану дитини.
Завершальний етап є дуже важливим для захисту психічного здоров’я дитини. Після проведеного опитування постраждалого/постраждалої не варто залишайте його/її наодинці, необхідно доручити дитину до приходу батьків класному керівнику, вихователю, іншому педагогічному працівнику.
Використані та рекомендовані джерела:
Гретченко Л. 4 травня — Міжнародний день протидії булінгу
Попелюшко Р. Особливості психологічної допомоги жертвам шкільного булінгу
Третяк О. П. Попередження мобінгу серед вчителів початкових класів
Третяк О. П. Психолого-педагогічна протидія булінгу у середовищі учнів початкової школи.
Матеріали підготувала доцентка, ст. викладачка кафедри Третяк О.П.
