Початок шкільного життя досить відповідальний період в житті кожної дитини. Тому на період першого класу позначений важливими зміни в її житті. Від того як вона впорається з цими змінами і адаптується до нових умов буде залежати її подальше успішне шкільне життя.

  Більшість батьків першокласників бажають щоб їх діти з вступом до школи стали успішними та творчими людьми. Але одного бажання замало, важливо бути обізнаними з певними закономірностями успішної адаптації до школи. На що варто звернути увагу батькам першокласників про що вони мають знати в першу чергу ми маємо поговорити в цих роздумах. Наші судження не є догматами, а скоріш за все є керівництвом до обдуманих, зважених рішень та дій батьків.

 Тому обираючи індикатори (доступна спостереженню і виміру характеристика об’єкту, що вивчається яка дозволяє скласти судження про інші його характеристики) успішної адаптації ми намагались окреслити найважливіші. Саме від їх розвитку у дитини буде позитивно чи негативно складатись досвід про його перший рік навчання.

На наш погляд шановних батьків важливо попередити про особливості індикаторів успіху та озброїти корисною інформацією про необхідну «стартову підготовку» (але ми не ведемо мову про предметні знання ) дітей. Отже, йдеться не про готовність дитини до навчання взагалі, а лише до навчання в певних, чітко окреслених нормативними документами (системою методологічних і психолого-педагогічних принципів, покладених в основу цих документів) умовах. Будь-яка зміна форм організації навчання в школі автоматично позначається (позитивно або негативно) на готовності окремих груп дітей до на­вчання.

 Отже ми радимо шановним батькам ознайомитись з представленим матеріалом взяти його до уваги і врахувати при висуванні відповідних вимог до себе і власної дитини  (я вже не кажу про однокласників та вчителів). Дуже важливо перед тим як висувати будь-кому ті чи інші вимоги спокійно розібратись в ситуації. Якщо виникають сумніви не вагайтесь і звертайтесь за консультацією до шкільних психологів та соціальних педагогів. Будь які складні питання які виникають у вас можна розв’язати за умови бажання порозумітись а не звинувачувати когось. Ми впевнені що конструктивний підхід з вашого боку та педагогів допоможе кращій адаптації наших першокласників

ФІЗИЧНА ГОТОВНІСТЬ

 От і настав час, коли нам, батькам, слід замислитися над шкільним майбутнім нашої дитини. Відшумів випускний бал у садочку, а може останнє безтурботне літо вдома, на дачі, з бабусею та дідусем або ня­нею. Усе частіше ми починаємо прислухатися до розмов своїх колег про школу. А думки чуємо різноманітні, наше занепокоєння «підігрівають» засоби масової інформації, з яких дізнаємося про невтішні шкільні проблеми та нескінченні реформи освіти. Зрозуміло, що період змін у школі, до якої ми звикли, правомірно викликає у батьків страх і невпевненість у тому, що відбувається. Тому спробуймо розібратися, чи все, що відбувається у школі, є страшним для наших дітей і нас?

Традиційно до школи діти йшли у сім років, але зараз вони мо­жуть починати навчання і в шість, і так само у сім, закон цього не забороняє. Пізніше навчання може початися тоді, коли ваша дитина фізично і психічно не готова до нього. Йдеться про те, що організм ди­тини та її психіка ще не дозріли у своєму розвитку. Зрозуміло, що до школи варто йти, коли на момент вступу до школи дитина вже досяг­ла фізичного віку, тобто шести років. Але часто батьки поспішають зі вступом до школи на кілька місяців або навіть на півроку раніше. Чи добре це? Відповідь така: «Якщо фізичний вік дитини дозволяє їй перебувати у школі». Показником фізичної готовності можуть висту­пати антропометричні показники розвитку організму дитини (зріст, вага, кількість постійних зубів). Ось який це має вигляд:

Шановні батьки, якщо у вашої дитини на момент вступу до школи більшість антропометричних показників є замалими, слід замислити­ся і порадитися з лікарем або шкільним психологом, чи варто всту­пати до школи в цей період (зрозуміло, що найперше це стосується шестирічного віку). У кожного, хто уважно розгляне цю таблицю, може виникнути запитання: «А який із показників є вирішальним у виборі фізичної готовності дитини?» Батькам варто звернути увагу на кількість постійних зубів (зрозуміло, що до уваги ми не беремо молочні, які є у дитини тимчасовими). Цей показник іноді ще нази­вають зубним віком. Саме наявність постійних зубів у дитини може свідчити про її фізичну зрілість. Зрозуміло, що, говорячи про один із показників, ми не хочемо принизити важливість інших. Просто зуб­на зрілість є вирішальною на тлі інших позитивних показників (ваги, зросту) при визначенні фізичної зрілості дитини.

Зрозуміло, що найкраще, коли всі антропометричні показники в нормі. Але якщо немає бодай одного постійного зуба на тлі інших позитивних показників, дитині варто зачекати зі вступом до першого класу. Це потрібно зробити тому, що фізичні та психічні навантажен­ня можуть суттєво погіршити стан здоров’я дитини і суттєво зруйну­вати її бажання вчитися у школі. Даючи цю пораду, ми усвідомлюємо, що діти всі різні, але, на наш погляд, не можна ризикувати, бо за цим — здоров’я, яке, як відомо, досить легко порушити і доволі склад­но відновити. Тому, шановні батьки, порадьтеся з педіатром, психоло­гом і не приймайте поспішних невиважених рішень. Здоров’я вашої дитини — у ваших руках!

Візьміть до уваги!

• На 1000 дітей в Україні припадає 1460 захворювань.
• За останні роки у дітей дошкільного віку зафіксовано збільшення захворювань органів травлення, серцево-судинних захворювань та зни­ження гостроти зору (а з початком навчання, якщо дитина ослабле­на або фізично незріла, ці показники можуть суттєво погіршитися).
• 60 % дітей, які ідуть до школи, мають порушення мовленнєвого розвитку (вислуховуйте дитину, не перебивайте її, давайте їй мож­ливість висловлюватися, коректно, без образ виправляйте).

МОРАЛЬНА ГОТОВНІСТЬ

 Крім фізичної зрілості, для успішного навчання у школі важливо, щоб у дитини була і психічна зрілість. Фізична і психічна зрілість становлять разом те, що називають шкільною зрілістю (для шестирічних дітей) або психологічною готовністю (для семирічних дітей). Психічна зрілість складається з таких компонентів: мотиваційного, інтелектуального, во­льового, морального. Розглянемо характеристику кожного з компонентів, щоб допомогти розібратися з основними пріоритетами у вихованні дітей та підготовці їх до шкільного навчання.

Моральна готовність до дошкільної освіти виступає як стри­жень, що закладає підмурки особистості, тобто є її фундаментом. В умовах повсякденної поведінки і спілкування з дорослими, а та­кож у практиці рольової гри в дитини формуються узагальнені знан­ня багатьох соціальних норм. Але цих знань ще до кінця дитина не усвідомлює і безпосередньо пов’язує зі своїми позитивними і нега­тивними емоційними переживаннями. Перші етичні інстанції ста­новлять поки що відносно прості системні утворення, які є зародком моральних почуттів, на основі яких надалі сформуються у достатньо зрілі моральні почуття й переконання. Моральні інстанції породжу­ють у шестирічок і моральні мотиви поведінки, які можуть бути за своїм впливом сильнішими, ніж більшість безпосередніх, зокрема і безпосередні потреби (дитина може навіть відмовитися від улюбленої справи задля виконання своїх обіцянок або у грі виконувати роль, взяту на себе навіть тоді, коли обставини вказують на те, що гру припинено).

Уміння спілкуватися з дорослими та однолітками є основою для хорошої адаптації дитини у школі. Шановні батьки, систематично спостерігаючи за поведінкою дітей під час ігор і занять, ви можете по­бачити, хто з них уміє спокійно і по-діловому звертатися до дорослого із запитанням, узгоджувати власні бажання з інтересами товаришів; хто полюбляє найпривабливіші ролі й добивається їх у результаті умовлянь, примусу або конфліктів; хто задовольняється будь-якою роллю, не вміючи виявити себе і свої інтереси, а хто взагалі не бере участі в суспільній діяльності з дітьми, несміливий або пасивний у спілкуванні з однолітками і дорослим.

Сучасні стандарти життя не завжди спонукають батьків до того, щоб дитина відвідувала дошкільний заклад, тому підготовка дитини до школи відбувається у родині. Це не завжди має хороші наслідки для її шкільної адаптації. Тому важливо, щоб перед школою дитина хоча б два роки відвідувала садок, де є те соціальне середовище однолітків і дітей старшого віку, що допоможе дитині навчитися на практиці вста­новлювати стосунки, обмежувати свої бажання, співвідносити свої інтереси з інтересами та бажаннями інших дітей, а отже, розумітися на тому, що не завжди своє безперечне «хочу» є важливим для інших; це приборкуватиме власний егоїзм. Зрозуміло, що дитина має відчувати свою цінність і самодостатність як активного учасника у спілкуванні з однолітками і дорослими.

Важливим у формуванні моральної готовності дитини виступає приклад спілкування батьків з їхніми батьками (бабусею, дідусем) і ро­дичами, зі своїми друзями, іншими дорослими й дітьми. Дошкільний вік — це період наслідування поведінки дорослих. Отже, вчинки на­ших дітей — це більше ніж 80 % наших із вами вчинків, шановні бать­ки. 1 тому, думаючи, у кого вдалася наша дитина, прискіпливіше по­гляньмо на себе, а вже потім говоритимемо про «невдалі гени».

Візьміть до уваги!

• Соціальні норми поведінки у дитини мають досить тривалий шлях закріплення, але найміцніше їх засвоєння відбувається в період дошкільного дитинства.
• Дитину потрібно готувати до того, що не завжди всі ролі в житті можуть бути цікавими чи даватися винятково за нашім бажанням, інколи потрібно виконувати і те, що необхідне для інших, і те, що не входить у коло наших інтересів. Наш приклад спілкування переймають і наслідують діти, ви­вчаючи його особливості, фіксуючи межі і правила стосунків з іншими, запам’ятовуючи норми, тембр і висоту голосу.
• Навчитися спілкуватись дитина може, тільки взаємодіючи з нами — батьками, однолітками, дорослими.

ВОЛЬОВА ГОТОВНІСТЬ

 Вольова готовність дитини до шкільного навчання є доволі важ­ливою складовою її успішної адаптації та хорошого почування у класі. Уже в дошкільному віці дитина опиняється перед потребою подолан­ня певних труднощів і підкорення своїх дій поставленій меті. Це при­водить до того, що вона починає свідомо контролювати себе, керувати своїми внутрішніми і зовнішніми діями, пізнавальними процесами і поведінкою загалом. А тому вважають, що уже в дошкільному віці виникає воля. Звичайно, вольові дії дошкільнят мають свою специфіку: вони співіснують з діями непередбачуваними, імпульсивними, які ви­никають під впливом ситуативних почуттів і бажань. Психологи во­льову поведінку вважають соціальною, а джерело розвитку дитячої волі вбачають у взаємодії дитини з навколишнім світом. Провідну роль у соціальній обумовленості волі відводять її мовленнєвому спілкуванню з дорослими. У генетичному плані психологи розгляда­ють волю як стадію оволодіння особистісними процесами поведінки. Спочатку дорослі з допомогою слова регулюють поведінку дитини, потім, засвоюючи практичний зміст вимог дорослих, вона поступово починає через власне мовлення регулювати свою поведінку, роблячи тим самим суттєвий крок уперед на шляху до вольового розвитку. Після оволодіння мовленням слово стає для дошкільників не лише за­собом спілкування, а й засобом організації поведінки. Тому, шановні дорослі, розмірковуймо над словами, виважуймо їх і не даваймо дітям непосильних завдань, щоб менше їм докоряти і відбивати бажання щось самостійно робити. Отже, появу волі підготовлює попередній розвиток довільної (це коли докладають вольове зусилля) поведінки дошкільника. Мимовільна (немає вольового зусилля) поведінка дошкільника — це імпульсивні, спонтанні дії дитини. Одним із цен­тральних є питання про мотиваційну обумовленість тих конкретних вольових дій і вчинків, на які людина здатна в різні періоди свого жит­тя. Важливими є інтелектуальні й моральні основи вольової регуляції дошкільника.

Протягом дошкільного дитинства ускладнюється характер вольової сфери особистості і змінюється її питома вага в загальній структурі поведінки, що проявляється у зростаючому прагненні до подолан­ня перешкод, труднощів. Розвиток волі в цьому віці пов’язаний зі змінами мотивів поведінки, підпорядкованої їм. Поява певного вольо­вого напряму і висування на перший план групи мотивів, які стають для дитини найважливішими, ведуть до того, що, керуючись у своїй поведінці цими мотивами, дитина свідомо досягає поставленої мети, не піддаючись впливу, що відволікає. Вона поступово оволодіває умінням підпорядковувати свої дії мотивам, які віддалені від мети дій, зокрема мотивам суспільного характеру. У неї з’являється рівень цілеспрямованості, типовий для шестирічного дошкільника. Водночас, хоча у шестирічок і з’являються вольові дії, та сфера їх застосування і їхнє місце в поведінці дитини вкрай обмежені.

Основні показники вольової готовності дитини батькам мож­на побачити у певній сформованості довільних психічних процесів (сприймання, пам’яті, уваги). Дитина певний час уважно розглядає той чи інший предмет, запам’ятовує уривки, які потрібно вивчити, у розповідях чи малюнках відтворює те, що бачила або чула. Нескладні завдання, запропоновані дорослими, дитина може самостійно вико­нати, спираючись на власні сили. Уміє самостійно себе обслугову­вати (одягається, зав’язує шнурки, прибирає після себе, вмивається, чистить зуби, може випрати свої шкарпетки і трусики, дотримується особистої гігієни), має відповідний темп у своїй роботі. Дитина, яка виконує завдання повільно, але правильно, потребує допомоги сто­совно організації темпу її роботи, а того, хто при цьому робить по­милки, насамперед треба навчити розуміти завдання і вже потім — підвищувати темп. Тим, хто працює швидко і припускається багатьох помилок, теж треба зрозуміти задане — у цьому разі уповільнення темпу їхньої діяльності може виступити важливим засобом зосере­дження уваги на завданні, формуванні самоконтролю за процесом і ре­зультатом його виконання. Володіє доступними правилами поведінки. Уміє правильно реагувати на оцінку дорослими виконаного завдання (якщо щось не так в оцінці, не кидається речами, не падає на підлогу, не тікає…). Водночас дитина вміє оцінювати свою роботу.

Візьміть до уваги!

• Вольова готовність є досить важливим компонентом у психологіч­ній готовності дитини, але біда в тому, що її формування та розвиток пов’язані з нашими зусиллями чи бездіяльністю у вихованні дитини.

• Психофізіологічні особливості шестирічок не дають змоги в пов­ному обсязі сформувати вольову готовність, як у дітей семи років, тому враховуйте це у своїх діях, не виставляючи непосильних завдань.
• Тільки завдяки спостереженням за дитиною ви зможете зрозуміти, чи сформована у неї вольова готовність.
• На формування вольової готовності дошкільника впливає його темперамент; зважайте на це, пропонуючи йому ті чи інші зав­дання.

МОТИВАЦІЙНА ГОТОВНІСТЬ

Щоб дитина успішно навчалася, вона насамперед має прагнути до нового шкільного життя, до серйозних занять, відповідальних до­ручень. На появу таких бажань впливає ставлення дорослих до на­вчання як до важливої змістовної діяльності, більш значущої, ніж гра дошкільників. Прагнення дитини посісти нове соціальне становище веде до створення її внутрішньої позиції — мотивації. Мотиваційна готовність дитини є своєрідним генератором позитивних вражень про школу. Це той двигун, який допомагає дитині комфортно почува­тися у школі й позитивно ставитися до навчання як цікавого процесу. Аналізуючи дані спеціальних досліджень, можна говорити, що хоча дітей цікавлять зовнішні атрибути шкільного життя — ранці, оцінки, дзвінки, шкільна форма тощо, але це не є визначальним в їхньому прагненні ходити до школи. їх захоплює власне навчання як серйозна змістовна діяльність, яка приводить до певного результату, важливого для самої дитини і для дорослих.

Спосіб життя школяра як людини, яка займається суспільно важ­ливою і суспільно оцінюваною справою, дитина усвідомлює як адек­ватний для неї шлях до дорослості — він відповідає сформованому у грі мотиву стати дорослим і реально здійснювати його функції. Дослідження психологічного змісту і структури внутрішньої позиції школяра свідчать, що внутрішня позиція школяра, яка з’являється на кінець дошкільного віку, є системою потреб, пов’язаних з учінням як із новою, серйозною, справжньою, суспільно значущою діяльністю, що втілює в собі новий, серйозний, суспільно значущий, а отже, до­рослий спосіб життя.

У шестирічної дитини така мотивація до школи ще не сформована і потребує ретельної роботи з боку батьків. Дуже важливо, щоб діти отримували позитивну інформацію про школу саме від вас, шановні батьки, а не різні страшилки або погрози (от підеш до школи, тоді…). Своєрідність мотиваційної готовності дитини можна встановити за допомогою бесіди, під час якої будуть з’ясовані бажання дитини стати школярем та її уявлення про школу. Відповіді дітей можна поділити на чотири групи:

         1.  Прагнення бути школярем, бажання вчитися ґрунтуються на відповідному уявленні про школу: «Усі мають вчитися, щоб потім, коли виростеш, добре працювати»; «Хто добре вчиться у школі, той зможе стати Президентом…»; «Щоб добре вчитися, треба бути старан­ним…». У цій групі відповідей серед шестирічок будуть одиниці, тому що їхньою основною потребою ще є гра, а не навчання.

         2.  Прагнення стати школярем ґрунтується на поверховому уявлен­ні: «У школі цікаво, там багато дітей, учитель ставить їм оцінки»; «У школі краще, ніж у дитячому садку: не треба спати вдень, після уроків можна бігати по подвір’ю скільки завгодно»; «Мені у школі по­добаються перерви, коли можна виходити в коридор або на вулицю». Тут відповідей буде більше.

         3. Дитина начебто й правильно уявляє ті вимоги, які висуває школа, але водночас відчуває побоювання, навіть страх: «Я боюся, що не по­чую того, що говоритиме вчителька»; «Мабуть, я не зможу зробити того, що скаже вчителька»; «У школі важко, я не знаю, чи хочу йти туди, — чомусь боюся». Ця група теж матиме достатню кількість відповідей.

         4. Дитина не бажає йти до школи: «У садочку краще, тут немає уроків і домашніх завдань», «У школі погано, бо там не грають і за­бороняють носити іграшки». На жаль, останнім часом у цій групі збільшується кількість відповідей.

У відповідях дітей батьків має насторожити 3-тя і 4-та групи відповідей. Отже, потрібно краще ознайомити дитину зі школою і поставитися до цього серйозно. Позитивна спрямованість дитини (у 1 -й і 2-й групах відповідей) на школу як на власне навчальний за­клад — найважливіша передумова благополучного входження її у шкільно-навчальну дійсність, тобто прийняття нею відповідних шкільних вимог і повноцінного включення у навчальний процес.

Візьміть до уваги!

• Мотиваційну готовність дитини слід формувати через усві­домлення того позитивного, що очікує дитину у школі, а не на по­грозах і залякуваннях.
• Вагомим внеском у підвищенні мотиваційної готовності дитини може стати приклад батьків (показати свої зошити, шкільні наго­роди, відзнаки, розповісти про позитивний досвід шкільного навчан­ня) та близьких людей (дідуся, бабусі, тьоті, дяді, племінників…).

• Особливу увагу батькам слід звертати на дітей, якщо їхні відповіді потрапляють до 3-ї і 4-ї групи, а отже, треба допомогти дитині повірити в себе (знайти її сильні сторони та індивідуальні особливості).

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ГОТОВНІСТЬ

Інтелектуальна готовність до шкільного навчання пов’язана з розвитком розумових процесів — умінням узагальнювати, порів­нювати об’єкти, класифікувати їх, виділяти суттєві ознаки, робити висновки. У дитини повинен бути певний обсяг уявлень, зокрема об­разних і просторових, відповідний мовленнєвий розвиток, пізнавальна активність. Усе це потребує, шановні батьки, вашого усвідомлення і розуміння, на що в інтелектуальному розвитку дитини слід звернути увагу, щоб не залишити непоміченим.

         1.Інтелектуальна готовність виявляється у загальному рівні розу­мового розвитку дитини, а також у рівні оволодіння вміннями й на­вичками, які допоможуть їй вивчати ті чи ті предмети. Важливим по­казником розумового розвитку дитини є системність уявлень, знань про довкілля, життя природи, деякі соціальні явища. Читайте дитині книжки про природу: неживу і живу, відвідайте місцевий музей при­роди, сходіть до зоопарку, лісу чи парку. Можна дозовано (обмеже­но в часі) переглянути відеофільми про природу (тварин, природні явища). Але це має бути система роботи з дитиною, а не випадкові дії. Обов’язково розглядайте і обговорюйте з дитиною ілюстрації в книжках і дитячих енциклопедіях, але знову має бути система, щоб не створювати в голові дитини «кашу» різноманітних фактів. Розкажіть дитині про місце, країну, де вона народилася, важливі історичні події її родини. Намагайтеся відповідати якомога повніше на запитання, а не зводити їх до «так» чи «ні». Розгорнута ваша відповідь буде взірцем для вашої дитини, як треба відповідати.

         2. Інтелектуальна готовність виявляється у рівні розвитку пізнавальної діяльності дитини (уваги, сприймання, пам’яті, мислен­ня, мовлення). Відвідайте з дитиною картинну галерею (розподіливши всю Є’ опозицію на невеличкі фрагменти, а не все за один раз). Також можна оглянути історичний та інші музеї, де зберігаються матеріальні, речові культурні здобутки цивілізації. Зрозуміло, що дитині важливо,щоб це супроводжувалося поясненням з боку дорослого та не вельми стомлювало її (правило доволі просте: що менший вік дитини, то мен­шим за часом має бути заняття), щоб у неї залишались приємні вра­ження, бажання знову туди повернутися. Добре стимулює і розвиває пізнавальні здібності дитини робота з пазлами (конфігурацій і сюжетів з них зараз досить багато; добираючи, пам’ятайте про вік дитини: що менша дитина, то більший пазл і простіший сюжет), різними конструк­торами, мозаїками. У пригоді може стати і робота з тетрісами (вони доб­ре стимулюють увагу, образне і логічне мислення, але пам’ятайте про час роботи з ним і вік дитини) або інтелектуальними комп’ютерними іграми. Малювання дитини — це спроба пізнати та відобразити світ, у якому вона мешкає. Через малюнок дитина виражає своє ставлення до світу, показує свої фантазії, мислення, турботи, інтереси, бажання. Мова малюнка є образною та наповненою різноманітними смислами. От чому важливо розпитувати дітей, що вони намалювали, чому саме так, — це допоможе дорослому краще зрозуміти світ і розум дитини, а іноді вкаже на шляхи корекції тих чи інших бачень дитини.

         3. Інтелектуальна готовність виявляється через володіння деяки­ми елементарними навчальними навичками — здійснення звукового аналізу слова, читання (по буквах, складах або зв’язне цілими слова­ми), лічба й обчислення, підготовленість руки до письма. Суттєвою допомогою тут можуть бути для батьків різноманітні дитячі журнали «Малятко», «Барвінок», «Пізнайко» (цей журнал цікавий тим, що по­будований на іграх і має англійський та російськомовний варіанти) тощо. Чому саме журнали? А тому, що зі шкільними підручниками діти зустрінуться у школі, а передчасна зустріч з ними може знизити дитячий інтерес до них і негативно вплинути на адаптацію дитини до школи. Ця третя позиція ніяк не вказує на необхідність обов’язкового оволодіння дитиною читанням, обчисленням або письмом. Будьте з цим вкрай обережними та терплячими, не змушуйте дітей до будь-яких навчальних дій без їх бажання. Готуйте до навчання, але тільки цікавість, бажання та інтерес дитини є ключем до цього процесу.

Вивчення особливостей інтелектуальної сфери можна розпо­чати з дослідження пам’яті — психічного процесу, який нероз­ривно пов’язаний з розумовим. Для визначення рівня механічного запам’ятовування дається безглуздий набір слів: рік, слон, шпага, мило, сіль, шум, рука, стать, весна, син. Дитина, прослухавши весь цей ряд, повторює ті слова, які запам’ятала. Л.А. Венгер наводить такі показники механічної пам’яті, характерні для дітей шестирічноговіку: з першого разу дитина сприймає не менше 5 слів; після 3-4-го прочитання відтворює 9-10 слів; через годину забуває не більше 2 слів із відтворених.

Ступінь обізнаності дитини, її світоглядні уявлення найзручніше з’ясовувати в умовах бесіди.

Методика А.Р. Лурії дає змогу виявити загальний рівень розумо­вого розвитку, ступінь оволодіння узагальнювальними поняттями, умінням планувати свої дії. Дитині дають завдання — запам’ятати слова з допомогою малюнків: до кожного слова або словосполучення вона сама малює лаконічний малюнок, який потім допоможе це слово відтворити. Тобто малюнок стає засобом, який допомагає запам’ятати слова. Для запам’ятовування дається 10—12 слів і словосполучень, як-от: грузовик, розумна кішка, темний ліс, день, весела гра, мороз, капризна дитина, хороша погода, сильна людина, покарання, цікава казка. Через 1-1,5 год після прослуховування ряду слів і створення відповідних зображень дитина отримує свої малюнки і пригадує, для якого слова вона робила кожен із них.

Рівень розвитку просторового мислення виявляється різними спо­собами. Ефективною і зручною є методика А.Л. Венгера «Лабіринт». Дитині необхідно знайти шлях до відповідного будиночка серед інших, неправильних шляхів і тупиків лабіринту. У цьому їй допо­магають образні задачі-вказівки — мимо яких об’єктів вона пройде. Дитина має орієнтуватися в самому лабіринті і схемі, яка відображає послідовність шляху, тобто розв’язання задачі. Найпоширенішими методиками, які діагностують рівень розвитку словесно-логічного мислення, є такі.

«Пояснення складних картин»: дитині показують картинку і про­сять розказати, що на ній намальовано. Цей прийом дає уявлення про те, як правильно дитина розуміє поняття зображеного, чи може виділити головне, чи губиться в окремих деталях, наскільки розвине­не її мовлення.

«Послідовність подій» — складніша методика, у ній виявляється розуміння дитиною причинно-наслідкових зв’язків.

Узагальнення і абстрагування, послідовність висновків і деякі інші аспекти мислення вивчають із допомогою методики предметної класифікації. Класифікуючи різні об’єкти, дитина може виділити групи за функціональною ознакою і дати їм узагальнені назви: за зовнішньою ознакою, за ситуативною ознакою (шафа і плаття об’єднуються в одну групу, тому що плаття висить у шафі). Складні розумові процеси аналізу і синтезу вивчають при визначенні дітьми понять, інтерпретацій прислів’їв. Відома мето­дика інтерпретації прислів’їв має цікавий варіант, запропонований Б.В. Зейгарнік. Крім таких прислів’їв («Не все те золото, що блищить»; «Не рий яму іншому, сам у неї потрапиш»), дитині наводять фрази, одна з яких за значенням відповідає прислів’ю, а друга — нагадує її зовні. Наприклад, до прислів’я «Не в свої сани не сідай» дають фра­зи — «Не потрібно братися за справу, якої ти не знаєш» і «Узимку їздять на санях, а влітку — на возі». Дитина, вибираючи одну з них, пояснює, чому вона вибрала саме те прислів’я, а вже вибір вказує на змістовні чи зовнішні ознаки орієнтування дитини.

Візьміть до уваги!

• Інтелектуальна готовність дитини добре розвивається за умо­ви систематичної роботи з дитиною її пізнавальними здібностями (увагою, сприйманням, пам’яттю, мисленням, мовленням).
• Провідним в інтелектуальній готовності дитини виступає роз­виток її мовлення, а для цього необхіднім є систематичне читання дитині книжок, обговорення ілюстрацій, репродукцій, повні відповіді на запитання дитини.
• Не залишати поза увагою бажання дитини з чимось ознайо­митись чи чогось навчитись, допоможіть їй у цьому, станьте для неї товаришем у відкритті (підтримуйте у дитини здивування, цікавість, таємничість).
• Чудовою допомогою у розвитку інтелектуальної готовності дитини можуть бути дитячі журнали (з дитиною треба працюва­ти разом, вона немає працювати сама; важливо запитати в неї, що найбільше сподобалося в журналі, які завдання для неї є цікавими, звернути увагу дитини на інші статті й завдання, розтлумачити незрозумілі місця.
• Зверніть увагу дитини на навколишній світ — невичерпне джере­ло відкриттів і нових знань.