Сярова А.В. Зима. Симферополь – 2009.

 Цього дня в 1991 році пройшов загальнокримський референдум, на якому більшість кримчан висловилися за відновлення Кримської автономії, що визначило статус Криму в складі України. 12 лютого 1991 року Верховною Радою УРСР було прийнято Закон «Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки».

  Необхідною передумовою для соціально-економічного розвитку Автономної Республіки Крим стала побудова конструктивних відносин із державою, між органами влади, людьми різних національностей.

  На початку 2014-го року агресивні дії Російської Федерації відносно України ці передумови віроломно перекреслили, кримська територія окупована, а кримське суспільство позбавлене привілеїв української автономії. Толерантний український народ консолідувався. Триває боротьба за мирне повернення Криму, який відповідно до діючих міжнародних протоколів є територією України.

  66 років тому на сторінках науково-педагогічного журналу «Дошкільне виховання» був опублікований досвід виховательки дитячого садка с. Жигуліної Рощі Сімферопольського району Кримської області щодо роботи з батьками по вихованню культури поведінки дітей. Наразі цього села вже не існує, а вихованці дошкільного закладу – люди літнього віку.

  Це перша публікація педагогів сільських дошкільних закладів Кримської області у журналі, який відновив свою діяльність з травня 1951 року. За період до 1991 року кількість таких публікацій досягла десяти: найбільша кількість після публікацій педагогів сільських дошкільних закладів Черкаської області (див. Таблицю «Публікації в журналі «Дошкільне виховання»)

  Пропонуємо педагогам закладів дошкільної освіти та всім, хто цікавиться питаннями виховання дітей дошкільного віку познайомитися зі змістом цієї статті та проаналізувати історичний поступ у питаннях роботи з батьками вихованців дошкільних закладів.

  Пишіть свої враження та думки від прочитаного в коментарях.

Публікації педагогів сільських дошкільних закладів у журналі Дошкільне виховання (1951-1991)

«Робота з батьками по вихованню культури поведінки дітей»

В. Вольф, вихователька дитячого садка с. Жигуліної Рощі Сімферопольського району Кримської області

  Ті якості, які повинен мати громадянин нашої країни, не прийдуть до дитини самі по собі, їх треба виховувати з наймолодшого віку, виховувати цілеспрямовано, послідовно, наполегливо.

  Тому дуже велике і відповідальне завдання лежить на вихователях дитячого садка. Але не можна забувати, що, крім нас, вихователів, на дитину впливають і інші люди – батьки, сім’я, їх вплив іноді йде врозріз з нашим. Ось чому так важко, іншого разу, доводиться нам. Те, чого ми досягаємо в дитячому садку, руйнується в сім’ї. Я побачила, що не матиму гарних наслідків у роботі, якщо батьки не будуть діяти в одному напрямі зі мною. Вирішила налагодити з ними тісний зв’язок, вивчити побут кожної сім’ї і допомогти в справі виховання дітей.

  Мене дуже непокоїла поведінка Вови. Хлопчикові чотири роки. В дитячому садку він поводиться добре. Але коли приходить за ним дідусь або бабуся, Вова починає капризувати. Одного разу він плюнув на бабусю тому, що вона не дозволила йому виходити на вулицю без рукавичок. Я стояла поряд і зробила зауваження Вові, а наступного дня відвідала його вдома. Розмовляла з його матір’ю. Виявилась, що дідусеві подобається, коли онук плюється, це його забавляє, і він при дитині говорить: «Не дратуйте його, він і не буде плюватися». Мені довелося довго розмовляти з дідусем, доводити, яку велику шкоду він робить для свого улюбленого внука і які можуть бути від цього наслідки. З хлопчика при такому вихованні виросте нахабний хлопець, який визнаватиме тільки себе, буде грубий і з ним, і з батьками, і з учителем.

   Дід спочатку сміявся і сперечався, але задумався і, нарешті, погодився зі мною. Зараз він змінив своє ставлення до хлопчика і пояснює йому, що той робить добре, а що погано, навчає, як треба поводитись. З допомогою сім’ї мені стало легше впливати на Вову.

  Віті 5 років. Він дуже недбало поводився з своїми речами. Під час роздягання розкидав одежу, а потім довго одягався; він ламав іграшки і з гуркотом кидав їх на підлогу. Виявилося, що те ж саме він робить і вдома. Я порадила матері поставити біля ліжка сина стільчик і вимагати, щоб він акуратно складав на нього одежу, виділити місце для іграшок і перевіряти їх цілість, не пропускаючи жодного дня; якщо виявиться поламана іграшка, полагодити її за допомогою Віті. Коли ж цього зробити не можна, прибрати іграшку і не купувати нової, поки він не навчиться акуратно грати.

  В дитячому садку я також строго стежила за поведінкою хлопчика, діти теж робили йому зауваження, і Вова поступово почав привчатися до порядку.

   Якось я відвідала сім’ю Ніни. Бабуся дуже жалілася на те, що дівчатка – їх дві в сім’ї – дуже погано поводяться: дратують її, дають різні прізвиська. «Якщо я помию підлогу і прошу, щоб вони не ходили по ній, поки не висохне, Ніна говорить: «Не велика пані, помиєш ще раз» і навмисно починає бігати по мокрому. Бабуся плакала від образи. Я задумалася над цим. Дитина повторює чиїсь слова. Сама вона не могла такого придумати. І я запитала в бабусі, як на це дивиться мати. Бабуся мені розповіла, що мати сама в присутності дітей говорить: «Помиєш ще раз! Хіба через це діти повинні сидіти на одному місці?» Коли діти показують бабусі язика, мати не зупиняє їх. Я багато думала: як мені підійти до матері? Як переконати її в тому, що вона робить велику шкоду своїм дітям? Зараз дівчатка говорять грубощі бабусі та стороннім, а потім обов’язково будуть говорити і їй, не будуть поважати її працю, як не поважають зараз бабусину. Я порадилася з завідуючою, підібрала матеріал і, нарешті, провела бесіду з матір’ю. Я намалювала перед нею таку непривабливу картину майбутнього її дітей, такими чорними фарбами, але переконливо зобразила їх поведінку, що вона розплакалася. Присоромила її за погане ставлення до старої матері. Адже і вона буде старою. Ми домовились разом впливати на Ніну.

   Чи змінила мати своє ставлення до бабусі, не знаю, але, в усякому разі, вона заборонила дітям грубо до неї ставитися. Я, в свою чергу, розмовляла з Ніною, пояснювала, що бабуся старенька, багато працює: топить пічку, готує обід, пере білизну, миє підлогу. Вона все робить, щоб у кімнаті було чисто, затишно. А сил у неї вже мало: їй дуже важко працювати. «Ти дівчинка велика, – переконувала я, – і повинна бути першою помічницею своєї бабусі, повинна допомагати їй в усьому».

  В бесіді з усіма дітьми з’ясувалося, що багато дітей мають бабусь, люблять їх, допомагають їм. Ніні було соромно.

  Я часто заходжу до них в сім’ю. розпитую Ніну про бабусю, розмовляю з матір’ю, причому завжди питаю про здоров’я бабусі.

  Так поступово ми перевиховуємо Ніну.

 В дитячому садку я наполегливо привчаю дітей підтримувати чистоту в приміщенні. Часто діти не люблять цього тому, що не знають, як це робити. Я вчу їх витирати ноги так, щоб підошви зовсім не залишали слідів на підлозі. Звертаю увагу на те, як красиво, коли підлога чисто вимита. І завжди додаю, що миє так чисто Віра Іванівна. Вона хоче, щоб у нас було завжди чисто.

  Вчу також, як треба сидіти за столом: правильно тримати виделку, ніж, не кришити на ін. Стежу, щоб жували з закритим ротом. Все це вдається завдяки тому, що ці ж вимоги ставлять тепер до дітей і батьки.

  Я провела бесіду на тему «Як ми повинні поводитися з старшими». Діти розповіли, що вони дідусеві, бабусі, мамі або батькові, тьоті або дяді давали дорогу, подавали стілець, допомагали бабусі нести воду.

 Серьожа розповів, що їх бабуся в’яже, і він за допомогою батька змайстрував їй під ноги ослінчика. Бабуся була дуже задоволена і сказала йому «спасибі».

 Я запитувала у батьків, як поводяться діти вдома, як ставляться до дорослих. І батьки відмічали, що діти дійсно стали уважнішими, більш чулими до них.

  Миша завжди приходив у дитячий садок брудний. Я йому порадила попросити маму випрати костюм. «Подивись, у всіх дітей одяг чистий, а у тебе ось яка сорочка брудна». Він мені сумно відповів: «Мама казала, що їй нема часу». Я заперечувала: «Ти маму погано попросив, треба сказати: «Мамо, будь ласка, випери мені сорочку» – і мама обов’язково зробить». І дійсно, Миша на другий день прийшов чистий. Мати Миши, справді, дуже зайнята, і я порадила йому берегти сорочку, не бруднити її, щоб мамі не доводилось часто прати. Хлопчик став акуратнішим. Мати менше сердилася на нього і почала уважніше ставитися до вимог дитячого садка. Встановився контакт між мною і нею. Миша почав приходити в дитячий садок чистенький, став спокійнішим та веселішим.

 Батьки, діти яких помітно виправлятись під впливом наших спільних зусиль, підтримували мене, переконували в доцільності наших вимог і інших батьків.

  Виховати у дитини культуру поведінки не можна, якщо перед її очима в сім’ї дорослі грубі по відношенню один до одного і до неї самої, якщо в них в домі брудно і безладдя.

 Причини поганої поведінки дитини частіше за все криються в неправильних прийомах виховання в сім’ї. Треба встановити тісний контакт з сім’єю, привернути її увагу до дитячого садка, примусити прислухатися до порад педагога, вірити йому.

 Передрук із науково-педагогічного журналу «Дошкільне виховання», № 9, 1956, С. 33-35.

 Матеріал підготувала Людмила Меленець. З публікаціями дослідниці щодо розвитку дошкільних закладів сільської місцевості України (1945-1991 рр.) можна познайомитися на сторінці інституційного репозиторію за посиланням: >>>

 Історична довідка. В історії Сімферополя були два поселення з однаковою назвою “Жигуліна Роща”. Найбільш відоме селище, що розташовувалося на північному заході міста, в “куті”, утвореному вулицею “Євпаторійське шосе” і залізницею.

   Назва місцевості походить від першого власника великого – 1848 десятин – маєтку другого та останнього губернатора Таврійської області у 1789-1796 роках Семена Семеновича Жегуліна. Поселення в Жигуліній Рощі з’явилися, мабуть, наприкінці XIX століття, коли, за околицею міста, в долині Салгіра, вздовж залізниці виникали численні хутори – у Статистичному довіднику Таврійської губернії 1915 записані 2 однойменні хутори Підгородньо-Петрівської волості.

  Після встановлення у Криму Радянської влади, за постановою Кримревкому від 8 січня 1921 року було скасовано волосну систему і село включили до складу новоствореного Підгородньо-Петрівського району Сімферопольського повіту, а у 1922 році повіти отримали назву округів.

  11 жовтня 1923 року, згідно з постановою ВЦВК, до адміністративного поділу Кримської АРСР було внесено зміни, внаслідок яких було ліквідовано Підгороднє-Петрівський район та утворено Сімферопольський та село включили до його складу. Згідно зі Списком населених пунктів Кримської АРСР зі Всесоюзного перепису 17 грудня 1926 року, у передмісті Жигуліна Роща, у складі скасованого до 1940 р. Бахчі-Елінської сільради Сімферопольського району, вважалося 124 двори, всі селянські, населення становило 482 особи. У національному відношенні враховано: 424 росіян, 10 українців, 1 білорус, 3 греків, 6 німців, 10 болгар, 2 вірмен, 3 чехи, 15 естонців, 8 записані у графі “інші”. Забудова села почалася у 1929-1930 роках, було закладено перші три вулиці: Кірова, Радянська та Вокзальна. На 1941 рік Жигуліна Роща – центр сільради у складі Сімферополя. У 1957 році включено до складу Сімферополя, у зв’язку з розширенням адміністративних кордонів міста, тим самим рішенням було ліквідовано сільраду.