День толерантності – свято, яке відзначається в усьому світі. Цього дня ми пропонуємо поговорити про толерантність учнів початкової школи, що великою мірою залежить від особистості вчителя.
Педагог покликаний не лише дати освіту, а й підтримати людське в людині. Толерантному вчителеві притаманне визнання особистісних пріоритетів дитини, він емоційно чуттєвий, емпатійний, тактовний, етичний, вміє правильно діяти в конфліктних ситуаціях.
Толерантність характеризується здатністю ставитися із терпінням до інтересів, переконань, вірувань, звичок і поведінки оточуючих. Толерантна людина завжди виявляє ціннісне ставлення до іншої людини незалежно від її переконань, віросповідання, національної приналежності.
Шалва Амонашвілі притримується думки, що «шлях до серця учня – це чисте серце вчителя» і закликає замислитись над причинами невдач у вихованні. Вважає, що «Головна і первинна причина цього – атмосфера байдужості, яку творить доросле населення – в сім’ї, і на вулиці, і у школі».
Вчителька початкових класів столичної СШ №112 ім. Т.Шевченка Гурин Н.А. вважає, що толерантність учня початкової школи виявляється у його повазі до оточуючих. Саме в школі діти вчаться поважати старших, ціннісно ставитися до думки товаришів, бачити позитивне в інших. Тому вже з перших днів спілкування вчить дітей цього важливого світоглядного правила.
Майже щодня на ранкових зустрічах Наталія Анатоліївна грає зі школярами у гру «Етичний заряд добротою»: учні дарують один одному приємні побажання, гарний настрій та усмішки. Наприкінці дня – це гра «Дякую за чудово проведений день!». Учні з приємністю пригадують гарні вчинки однокласників, прикладають «долоньки до долоньок», дивлячись «очі в очі», і дякують один одному.
Під час уроків української мови та читання учні висловлюють власні думки та почуття, прислухаються також і до думки однокласників. Допомагають у цьому бесіди за прочитаними творами, розмови про мотиви вчинків героїв. Діти замислюються над важливими питаннями буття: про справедливість і несправедливість, про правду і брехню, любов і ненависть, про зло і добро, про можливості людини та її місце у світі.
Вчитель початкових класів іншої київської СШ №115 ім. І.Огієнка Демидова Г.О. вважає, що ефективне виховання толерантних взаємовідносин у молодших школярів вимагає органічного включення в освітній процес ігрових технологій.
Це – сюжетно-рольові ігри, які відтворюючи реальні життєві ситуації: «У лікарні», «У театрі», «На дитячому майданчику», «На дні народження», «В гостях у друга»; ігри-драматизації за змістом дитячих художніх творів, що пропонують зразок позитивної моделі поведінки для наслідування; ігри на самооцінювання, саморегуляцію, емоційно-розвивальні: «Чарівна скринька», «Намисто унікальності», «Коло рук», «Чарівні окуляри», «Добре сердечко». Всі вони сприяють вихованню почуття власної гідності, поваги до іншого, емпатії, комунікативності, налаштуванню дружніх стосунків.
Під час ранкових зустрічей учні часто грають у гру «Поділимося добротою з друзями». Вітаючись, вони потискають один одному руки і додають до слів привітання власні побажання. Наприкінці гри діти обирають найкраще озвучене вітання.
Плекання толерантності – пріоритетна виховна мета гімназії №179 міста Києва. На думку вчителів початкових класів Говорухи Л.П. та Зеленяк Н.М. чільне місце тут посідають базові якості педагога як суб’єкта і організатора виховного процесу. Бо вчитель у сьогоденні – це носій глибоких і різноманітних знань та загальнолюдських культурних цінностей.
Гімназисти люблять традиційні уроки толерантності: «Не будьмо байдужими», «Я маю власну думку», «Добротою себе перевір», «Вчимося толерантності», «Як стати кращим», «Чи потрібно вибачатися?», «Я люблю свій клас», «Подорож до країни Толерантності», «Мої толерантні вчинки» або «Як я спілкуюся?» та інші.
Неоціненним матеріалом у даному випадку стають оповідання, легенди, казки, прислів’я, приказки, ілюстрації, кінофільми та анімація. Вдало дібрані, вони націлюють на самостійний пошук істини, змушують замислитися кожну дитину, якою вона є і якою їй потрібно стати.
Людина, на думку В. Сухомлинського, завжди є найвищою цінністю. Найголовніше полягає в тому, щоб вчити дитину бачити і відчувати, розуміти й переживати всім серцем, що вона живе серед людей і що найвища людська радість – жити для людей. «Сердечна чуйність до духовного світу іншої людини пробуджується в дитинстві і під впливом слова вихователя, і під впливом настрою колективу. Дуже важливо пробуджувати поривання сердечної чулості, готовності до доброго вчинку в усіх дітей. … Щоб душа наших дітей розквітла, необхідно створювати атмосферу «Краси у класі і сім’ї».
Публікацію підготувала Третяк О.П., к.п.н.,
доцентка кафедри дошкільної та початкової освіти.
