Переживання успіху надзвичайно приємні. Переживши один раз, діти, за правило, прагнуть відтворити їх знову і знову. У цьому розділі ми детальніше поговоримо про те, що можна вважати успіхом, на який успіх варто орієнтувати дошкільників, як потрібно організувати предметно-ігрове середовище, щоб воно сприяло успішності дитини та підтримувало її самоповагу.
Результат дитячої діяльності… Яким він має бути?
Успішно зроблена справа говорить сама за себе: «Ти можеш! Ти вмієш! У тебе вийде! Ти молодець! Ти не гірший, аніж інші! Ти кращий за багатьох!». Навіть, якщо дорослі не звертають особливої уваги на характер дитячих робіт, їх відповідність чи невідповідність вимогам, малюки самі починають порівнювати власні роботи з роботами вихователя та інших дітей, помічати достоїнства та недоліки в них. Їм так хочеться переконатися, що вони добре впоралися зі справою, і є не гіршими, а то й кращими за інших.
Зрозуміло, що це прерогатива старшого дошкільного віку. Молодші діти, як правило, так захоплюються процесом, що не звертають особливої уваги на результат як такий, часто взагалі забуваючи про нього. А ось вже з середнього дошкільного віку стає помітним інтерес дитини до результату діяльності у таких категоріях, як: “схоже – не схоже”, “вийшло – не вийшло”, “красиво-некрасиво“.
Для старшого дошкільника результат в різних справах стає ареною його радощів, смутку, впевненості, тривоги, невдоволення, розпачу тощо. Саме із результатом в грі, малюванні, побутовій праці діти пов’язують можливості самовираження, самопрезентації, захисту та підтримки свого «Я». Подивіться, як світяться радістю оченята дівчинки, коли вона демонструє мамі зроблену коробочку для насіння і наливаються сльозами, коли очікування не виправдалися і робота не вийшла. Що за цими переживаннями? У першому випадку гордість за себе, демонстрація сили і впевненості, у другому – невпевненість, тривога, страх.
Крім того, діти цього віку значно уважніші до самого процесу діяльності: намагаються виконувати справу так, як радив вихователь, дотримуватися певних правил, діяти відповідно рекомендацій, постійно звірятися із зразком чи оригіналом. Дуже шкода, що дорослі часто ігнорують цей аспект дитячого життя, вважаючи дітей замалими для орієнтації на справу та результат, позбавляючи їх можливості природнім способом набувати досвіду власної успішності.
Відомо, що суспільне значення дитячого продукту і значить результату досить невелике. Навряд, чи ми можемо серйозно ставитися до всього зробленого малюком-дошкільником, а тим більше покладатися на нього як на важливого виконавця. Втім цінність дитячої діяльності та результату в ній досить висока, і в першу чергу, для особистісного розвитку самого дошкільника. Але чи будь-який результат, досягнутий будь-якою ціною є корисним для підростаючої особистості? Виявляється, ні!
Поняття доброго результату примінимо до діяльності дітей дошкільного віку трактується не так однозначно, як для дорослих людей. Є об’єктивні характеристики одержаного результату, наприклад, якість, точність, кількість і суб’єктивні, що означають як дитина його досягла – її старанність, самостійність, наполегливість (які в оцінках діяльності дорослої людини майже не враховуються).
Щоб дитяча діяльність і її результат «працювали» на дитину та її самоповагу, потрібно нам, дорослим, допомогти малюку задіяти та зробити предметом осмислення ці обидві сторони. Доречними будуть запитання стосовно різних моментів діяльності, якою займається дитина: «Ти хотів би легшу чи важчу справу вибрати? А чому ти думаєш, що зможеш впоратися з нею? Яка частина завдання видається тобі особливо складною?», а по завершенню роботи: «Ти задоволений результатом? Щоб ти хотів змінити? Чи справдилися твої побоювання? Скільки разів ти звертався за допомогою? Чи вдалося тобі зробити щось зовсім не так, як завжди? Чи дуже старався? »
Важливо налаштувати малюка на інтерес та пошановування якостей, що є пріоритетними для його особистісного зростання, і які він здобувши в цьому віці зможе пронести протягом життя – відповідальність, старанність, наполегливість, самостійність, креативність тощо. Це сприятиме розширенню зони його самосприйняття і збагаченню переживань дитиною свого «Я» (дуже скоро дитина у якості своїх достоїнств почне називати і вищеназвані).
Така педагогічна позиція ефективна ще і з тієї точки зору, що якісний об’єктивний результат доступний далеко не всім дошкільникам. По-перше, в силу їх вікових закономірностей. Психологічні особливості оволодіння дошкільниками різними видами діяльності характеризуються явищем незавершеності навичок, тобто діти знаходяться на початковому етапі оволодіння її окремими складовими. Це означає, що на об’єктивний ідеальний результат вони навряд чи можуть претендувати. Діти в період дошкільного дитинства всьому лише навчаються. Оволодівають суто дитячими справами: граються іграшками, ріжуть, клеють, малюють, ліплять, і діяльністю, що можна віднести до світу дорослих: прибирають, витирають пил, накривають на стіл, тощо. А ось суб’єктивно успішною може бути кожна дитина, переживаючи свою перемогу і здобутки в тому, що старалася і сьогодні зробила краще, аніж учора; декілька разів переробляла, щоб вийшло так, як задумала; менше, аніж минулого разу, зверталася за допомогою; спробувала виконати роботу по-своєму.
По-друге, є частина дітей, які сьогодні не можуть показати високих результатів з різних причин: чи то в силу особливостей нервової системи, чи перенесених захворювань, чи браку необхідного досвіду. Орієнтація їх наразі на високі стандарти діяльності може засвідчити їхню невмілість та викликати почуття тривоги, невпевненості, намагання уникати діяльності і контактів з дорослими та однолітками.
По-третє, є види діяльності, в яких поняття якісного результату досить розмите, наприклад, дитячий малюнок неможливо оцінити за об’єктивними критеріями, в ньому – душа дитини, її розповідь про світ та ставлення до нього. Оцінюючи такі дитячі продукти, варто взяти до уваги перш за все суб’єктивні характеристики: ті почуття, які супроводжували процес виготовлення, виявлене ставлення до світу, особливості мистецької інтерпретації дійсності.
Втім такий підхід у вихованні самолюбності дитини може бути ефективним лише на початкових етапах, коли дитина потребує особливої уваги та підтримки. Не варто забувати про іншу сторону – об’єктивні показники результату. Ігнорувати їх означає плекати дитячий інфантилізм в оцінці себе та результатів своєї діяльності, заважати вчасно перейти на нові більш об’єктивні і чіткі мірки своїх чеснот, успіхів та невдач. Ми часто по доброті душевній просто схвалюємо дитину, не думаючи про те, що вона взагалі-то потребує справедливої і чесної оцінки. Тому вчасно звернути увагу малюка на відповідність його роботи зразку, підказати, як можна покращити виріб, дати додаткові матеріали для тренування і таким способом допомогти дитині успішніше впоратися зі справою означає сприяти її процесам самопізнання та вироблення ставлення до себе.
Окремі діти можуть потребувати значної додаткової уваги педагога та проведення з ними спеціальних занять, під час яких вони могли б повправлятися у виконанні окремих елементів, декілька разів переробити, почути додаткові рекомендації. Звичайно, дітям необхідно додатково аргументувати такі заходи, виявляти щодо них позицію визнання та прийняття, постійно демонструвати позитивні зміни у їхніх уміннях («Сьогодні ти лише два рази звернувся за допомогою!», «Подивись на всі три літачки. Бачиш, ти добре постарався і як він відрізняється від попередніх – рівненький і мабуть буде добре літати!»).
Не зайве сказати і про ту частину дітей, яка без особливих зусиль виходить на досить пристойні результати в діяльності. Вони легко навчаються всьому новому, із задоволенням включаються у різні справи, обганяючи своїх ровесників у якості, темпі, кількості. Дійсно, це можна розцінювати як досить сприятливі умови для особистісного розвитку дітей. Вони природньо і без особливої напруги накопичують досвід своєї успішності, постійно переконуючись у своїй спроможності, вмілості. Часто виступають ініціаторами різних справ, постійно налаштовані на пошук нових нестандартних рішень. Це супроводжується, як правило, ситуаціями прийняття та визнанням з боку значущих дорослих. Їх часто схвалюють, ними пишаються, їх наводять за приклад. Втім розгортання навіть такого досить сприятливого процесу може нести в собі певну диспропорцію. Її сутність в тому, що «успішні» діти досить часто не набирають того досвіду, який буде для них «золотим» внеском у все подальше життя: старанності, наполегливості, готовності долати труднощі і йти до результату, подолання сумнівів, тощо. Особистість, що досягає результатів, долаючи труднощі, за своєю сутністю відрізняється від тієї, яка здобуває все легко і просто. І як показує життя, ця відмінність часто не на користь людей, яким в дитинстві все дається дуже легко і просто.
Таким чином, завдання педагогів та батьків в питаннях розвитку шанобливого ціннісного ставлення дошкільників до себе полягає в тому, щоб створити необхідні умови для набуття дитиною досвіду успішної предметно-практичної та мистецької діяльності. Необхідно поступово, із врахуванням індивідуальної історії розвитку, віку дитини орієнтувати її на уважне ставлення до всього процесу і результату справи, якою вона займається.
Щоб наші діти навчилися по-справжньому себе шанувати, необхідно формувати свідоме ставлення до всього процесу діяльності, починаючи від мотивації, вибору міри складності, підбору матеріалів та способів діяльності і закінчуючи самооцінкою. Починаючи займатися якоюсь справою, дитина має хоча б більш-менш усвідомлювати, що вона збирається робити і навіщо, кому це потрібно, яким вона бачить свій продукт, і врешті-решт, чи відповідає результат задуму, що б хотіла у ньому змінити. Налаштувати дітей на такий аналіз можуть лише дорослі, які розуміються на специфіці, особливостях та значенні дитячої діяльності та її ролі в особистісному розвитку підростаючої особистості. Педагоги та батьки мають докласти всіх зусиль, щоб кожний дошкільник прийшов до порогу школи з відчуттям власної сили та спроможності.
Підготувала Наталія Дятленко, кандидат психологічних наук
