15 січня 2021 року відзначається 150 років із дня народження Агатангела Юхимовича Кримського (1871–1942), вченого, академіка УАН, орієнталіста, сходознавця, філолога, письменника, історика української мови і літератури, перекладача, репресованого.
Кримський залишив не лише першокласні наукові праці з тюркології та семітології (серед яких 4-томна «Історія Туреччини та її письменства», «Історія Персії та її письменства»), а й з україністики (зокрема «Українська граматика», «Давньокиївська говірка», «Українська мова. Звідки вона взялася і як розвивалася»). Він виступав категорично проти «погодінської» теорії (Михайло Погодін – російський історик, публіцист), заперечував теорію «колиски трьох братніх народів», висуваючи натомість гіпотезу про українську мову, яка вже в ХІ ст. постала «як цілком рельєфна, цілком означена, яскраво-індивідуальна одиниця».
Останній учень А. Кримського – Омелян Пріцак – якось влучно сказав, що Агатангел Юхимович є «найкращим кримським подарунком Україні».
Матеріал підготувала Світлана Пазюк
Агаталгел Кримський: біографія
Агатангел Юхимович Кримський народився 15 січня 1871 року у Володимир-Волинському на Волині в російськомовній сім’ї. Батько, татарин із білоруським корінням, був учителем історії й географії, мати походила з відомого польсько-литовського роду. Агатангел не раз підкреслював своє цілковито неукраїнське походження, а проте казав: «Я родивсь і виріс на Вкраїні та й українізувався, став українофілом». Рід його походив із тюрксько-татарського племені, один із предків був муллою, але після якогось гострого конфлікту 1696 року він змушений був тікати з Бахчисараю від помсти хана, перебратися до Литви й охрестився. Зважаючи на те, що він був вихідцем із Криму, його стали називати Кримським.
Дослідники досі рахують, скількома мовами досконало володів Агатангел Кримський (цифра коливається від 60 до 100). Він же сам жартома відповідав: «Легше буде сказати, яких я мов не знаю».
У три роки він вже читав, у п’ять пішов до училища в Звенигородці, куди переїхала сім’я, далі – навчання в Острозькій та Київській гімназіях і вступ до відомої Колегії Ґалаґана. В колегії навчався в Павла Житецького, який пробудив у ньому любов до української мови, літератури, історії, завдяки чому він, не маючи й краплини української крові, присвятив своє життя Українській національній ідеї, відродженню української науки та культури (український мовознавець, лексикограф, педагог і громадський діяч; доктор російської словесності (1908); член-кореспондент Петербурзької АН (1898); досліджував історичну фонетику української мови, зокрема таку її пам’ятку, як Пересопницьке Євангеліє). За цей час опановує французьку, німецьку, англійську, польську, грецьку, італійську, турецьку, латину.
По закінченні Колегії Кримський переїздить до Москви, де навчається у Лазарєвському інституті східних мов. Закінчивши інститут, їде до Лівану й Сирії, а повернувшись до Москви, викладає в рідному інституті (із 25 років), стає професором східної літератури (у 30 років), пише серію підручників, перекладає Коран на російську.
1918 року Кримський приїздить до Києва, де дістає посаду вченого секретаря новоствореної Української Академії Наук, а фактично нею й керує. Тут він також очолює історико-філологічний відділ, кабінет арабо-іранської філології. Під його керівництвом працюють комісії: правописна й діалектологічна, словника живої мови, історії мови. У 1919 році, із приходом більшовиків, існування Академії буквально жевріє, а Кримський випрошує пайки та одяг для співробітників.
У цей же період професор викладає в Київському університеті, створюючи школу орієнталізму в українській науці, пише низку праць, у яких доводить міцний зв’язок між культурою й мовами Близького Сходу й України. 1921 року він стає директором Інституту української наукової мови. На той момент він уже майже втратив зір, тож йому постійно доводилося звертатися по допомогу. Його секретарем, його очима став Микола Левченко, якого він усиновив і який пізніше став дослідником. Разом вони продовжували працювати. Така плідна віддана робота триватиме до 1928 року.
Саме тоді Кримським зацікавлюються органи радянської влади. Починаються переслідування, позбавляння аспірантів, звільнення з посади. Все ускладняється в 1929 році, коли влада відкриває справу проти Спілки визволення України. Академіків один за одним заарештовують. Кримський живе на одну пенсію, здоров’я його гіршає. Левченка також репресують, але він своїми свідченнями встиг урятувати від цієї ж долі Агатангела. У нього лишилася вагітна дружина, і Кримський одружується з нею, щоб «дати ім’я дитині».
Влада ще не раз про себе нагадуватиме. Л. Каганович запрошує Кримського укласти «Російсько-український словник», але Кримський рішуче відмовляється: «…я не хочу рискувати своїм чесним ім’ям перед галичанами, що досі твердо вірили в мою непідкупну чесність і рішуче усуваюся від участи в Словникові, де безшабашно гарцюють усякі мовокалічники та мовозасмітники».
Пізніше почнуться загравання: 1941 року в Києві урочисто – з нагородою орденом Леніна – відзначать 70-річчя Кримського. Але вже за кілька місяців все змінюється. Війна застала його з прийомним сином Василем у Ялті. Не гаючи часу, вони рушили до Звенигородки, аби врятувати тамтешні й київські рукописи. На той момент Академію наук уже евакуювали до Уфи.За кілька днів за Кримським приїздять працівники НКВС із постановою від 20 липня 1941 року, де його називають «ідеологом українського буржуазного націоналізму, який роками очолював націоналістичне підпілля».
Кримського разом із багатьма іншими представниками інтелігенції у холодних вагонах відправляють до Казахстану, ув’язнюють в одній із тюрем НКВС у Кустанаї, тоді Казахська РСР, СРСР (нині — Костанай, Казахстан). Є кілька версій його смерті. За однією з них, Агатангел Юхимович помер у лазареті Кустанайської загальної тюрми №7, що «славилася» своїм суворим режимом. Є сумніви стосовно цього факту, адже досі невідоме місце його поховання. Можливо, професор так і не доїхав до Кустанаю й загинув у дорозі, як Л. Старицька-Черняхівська, О. Стешенко, І. Черкаський. Офіційна дата смерті Кримського – 25 січня 1942 року. 1957 року його було реабілітовано.
Джерело:
1. Кримський Агатангел Юхимович. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D0%B8%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%90%D0%B3%D0%B0%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%B3%D0%B5%D0%BB_%D0%AE%D1%85%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 (дата звернення 12.10.2020)
