Мовлення помітно активізується, якщо дитина самостійно може обирати однолітків для спілкування, гри, трудової чи іншої діяльності, зважаючи на взаємну прихильність, територіальне перебування, враження від попередніх контактів. Це передбачає наповнення її досвіду такими способами і формами мовленнєвої взаємодії, які набувають варіативності в залежності від тривалості контактів, кількісної та статевої характеристики угруповання, від змісту діяльності. Дитина прагне бути дослідником чи експериментатором не лише стосовно обладнання, іграшок, а й стосовно власного простору й мовлення. Це третя позиція.
Четверта позиція уможливлює погляд на слово як на динамічні іграшки-трансформери, що в устах дитини можуть видозмінюватися, компонуватися між собою з окремих „уламків”, розподілятися на частини. Це явище словотворення є закономірним, природним неповторним віковим етапом розвитку мовленнєвої особистості, яка спробувала на свій розсуд вільно обходитися зі словом, звуком, в чому інколи потребує допомоги (словотворення як шлях до виникнення поетичної змістової форми), а інколи – невтручання. Аналітико-синтетичні процеси мовлення породжують словесну творчість, яка є проявом не копіювання образів, явищ реального довкілля, а результатом діяльності, уяви, досвіду в незвичному їх поєднанні. Як стверджував відомий психолог Григорій Костюк, будь-який зміст доходить до свідомості дитини тоді, коли вона включається у власну діяльність.
Наприклад, шляхом синтезу дошкільник проводить схрещування окремих морфем в новому для них поєднанні. „Новонародженими” несловниковими формами можна деякий час гратися разом, радіючи та заохочуючи до того інших дітей. Дійшли до нашого часу приклади дитячої мовленнєво-творчої діяльності у малих фольклорних формах:
Еники-беники,
Їли вареники.
Еники-беники крос,
Вийшов матрос.
П’ята опорна позиція стосується середовища. Ми переконані, що неможливо створити уніфіковане середовище, яке за змістом та формою задовольнить кожну дитину. Відмінності (статеві, індивідуальні, вікові) очевидні. Тому розвивальним буде те середовище, що пристосується до природного темпу кожного малюка, не порушуючи його і не нівелюючи. Це актуалізує видозмінення змістового наповнення простору для дітей, перегляд традиційних форм педагогічного впливу та пошук нових. Проте, щоб наблизитися, схилитися до нового, ми маємо його зіставити з традиційним, проаналізувати звичне, побачити в ньому недоліки, а то й невідповідність сьогоденню. Це шлях пошуків, помилок, знахідок.
“Щоб дитина заговорила. 10 порад педагогам“, презентація Гончаренко А.М.
Матеріал підготувала доцентка кафедри Гончаренко А.М.
