Для початку звернімося до термінологічного словника і проаналізуємо класифікацію явища педагогічного партнерства (педагогіки співробітництва). В українському педагогічному словнику С. Гончаренка знаходимо таке: «Педагогіка співробітництва – це напрям педагогічного мислення і практичної діяльності, спрямований на демократизацію й гуманізацію педагогічного процесу. Педагогіка співробітництва – це спільна діяльність учителя та учнів, що ґрунтується на взаєморозумінні й гуманізмі, на єдності їхніх інтересів і прагнень, метою якої є особистісний розвиток школярів у процесі навчання й виховання». Як бачимо мова йде про школу, школярів і можливості в рамках освітнього процесу побудувати довірливі, щирі, продуктивні взаємини. А що ж вихователі та діти дошкільного віку? Чи не здається, що розпочинати розмову про партнерство в освітньому процесі потрібно навіть не з дошкільного, а з раннього віку? Чи не звідти росте коріння нездатності чути іншого, невміння будувати конструктивну поведінку в конфліктній ситуації, адекватно поводитися в неоднозначних ситуаціях та ін. …
Переконані, що педагогам, батькам варто звернути увагу на партнерські взаємини вже в ранньому і дошкільному віці та подбати про можливості розширення, збагачення останніх. Згадаємо, що для ефективної соціальної ситуації розвитку переддошкільника характерним є його готовність і здатність вже в цьому віці вступати в найпростіші форми партнерства: домовлятися з дорослим щодо окремих моментів діяльності, поступатися та ставати на позицію «учня», а інколи і «вчителя», коли цього потребує діяльність, адекватно реагувати на емоції інших. У дошкільному віці можливості і здатності щодо такої взаємодії значно розширюються і збагачуються як з боку вихователя, так і дитини. Дошкільники цього віку потребують позаситуативного особистісного спілкування, умовою якого і є готовність обох сторін до партнерства у взаєминах. Отож, із впевненістю можна стверджувати, що педагогічні працівники, батьки потребують збагачення ресурсів педагогічного партнерства, починаючи від розширення обізнаності про цей феномен і завершуючи збагаченням практичних навичок.
Чи можна вихователю навчитися партнерству? Переконані, що так (за умови наявності у нього бажання)! На допомогу мають прийти продумування і аналіз власних педагогічних підходів, розвиток системи цінностей в напрямку демократизації, культивування в педагогічній діяльності поваги до дітей, врахування індивідуальних відмінностей, підтримки кожної дитини, незалежно від здібностей, поведінки і успіхів.
Зупинимося на окремих підходах вихователя, які будуть слугувати сигналом щодо його готовності спілкуватися і взаємодіяти на рівні партнерства.
– Демонстрація з боку вихователя уваги до дитини: слухати і чути (реагувати, підтримувати), бути справедливим у оцінках, оптимістично підтримувати моменти ініціатив і ризиків дітей.
– Розширення можливостей самостійної ініціативної діяльності дітей, надання варіантів вибору, розбудова хоча б певною мірою траєкторію власної поведінки. Звичними мають стати такі фрази: «Оберіть, те, що вам подобається», «Давайте обговоримо», «Давайте домовимося», «Хто думає інакше?», «Цікаво почути вашу думку», «Підкажіть, як краще це зробити?», тощо.
– Прийняття дитини як особистості, навіть коли вона показує небажану поведінку. Вияв такого прийняття не означає згоду з поведінкою дитини, варто активно включати у педагогічне спілкування прохання, переконання, аргументи.
– Періодичне включення в спільну з дітьми діяльність як рівноправного учасника, при цьому будьте готові за необхідності зайняти позицію учениці та реалізуйте повною мірою свій талант комунікатора: ввічливе звернення, прохання, вибачення, готовність уважно слухати, тощо.
Це далеко не повний перелік можливих варіантів поведінки педагога, кожний може його збагатити і доповнити власними. Разом з тим, потрібно пам’ятати про основні принципи: в центрі уваги має бути дитина, її внутрішній світ, переживання.
І на завершення: партнерство вихователя і дитини – це не міф, а реальність, яка ніякої загрози дисципліні і порядку в групі не несе!
Матеріал підготувала доцентка кафедри Дятленко Н.М.
