Прийоми-пропозиції знайомства дітей з картиною

     Твори малярства набувають свого виняткового значення і впливають на розвиток мовленнєвої особистості тоді, коли вона здатна пов’язати між собою окремі, нібито розрізнені, об’єкти, об’єднати їх сюжетом, на основі попереднього досвіду здогадатися, що стоїть за статичністю зображеного, “прочитати” рух у нерухомому. Це підштовхує малюка вдаватися до не мовленнєвих засобів. Перший або побіжний погляд на зображення не відразу може розкрити цілісність задуму художника, однак дошкільник має право індивідуально обирати час, місце, тривалість його розглядання.

     Яскравості та виразності набуває будь-який фрагмент педагогічної дії за наявності картини. Вона й посідає почесно-центральне місце у груповій кімнаті, збирає навколо себе зацікавлених, мало-помалу впускає у свій світ допитливих, запрошує ввійти у зображений сюжет охочих, дивує вигадливих перетворенням площинних зображень у об’ємні, а всіх разом – заохочує до запитань, розповідання, описування, переказування, пригадування пригод з власного досвіду тощо.  Та звідки прийшла, де взялася ця картина-чарівниця, картина-загадка, картина-співрозмовниця?

   Зупинімося на прийомах, що будують місток, через який дитина ввійде у картину. Подібні прийоми не є другорядними у педагогічній роботі, бо вони здатні створити такий ефект появи ілюстративної форми, яка зацікавить своєю незвичністю, новизною, чарівністю, викличе у дітлахів емоційне захоплення, максимально активізує мовлення. Педагогам відомо багато шляхів „входження” картини в дитяче товариство, окремі з них набули поширення, а інші залишаються у затінку. Наводимо приклади деяких прийомів.

   Прийом перший. Картину розміщують до приходу дітей у груповій кімнаті на мольберті і накривають яскравим покривалом, барвистою чи одноколірною хусткою, „плащем чарівника” тощо. Діти, намагаючись дізнатися, що від них приховано, піднімають кути покривала. Вихователю не варто стримувати малюків, робити їм зауваження, цікавіше стежити за розвитком подій, не погоджуючись на прохання дітей передчасно зняти покривало. Така позиція підвищує дитячий інтерес. І ось серед інших знаходиться найсміливіший і піднімає покривало так високо, що помітно більшу частину картини, а то й зовсім розкриває її. Можливо, з необачності штовхає і звалює мольберт та картину додолу. Реакція дітей різна, проте є спільне для „винуватців”: острах, ніяковість, намагання усунутися, відсторонитися від вчинку („То не я…”, „Вона сама впала…”, „А мене Женя штовхнув…” ). Це прояв дитячого досвіду – вихователь буде невдоволена, зробить зауваження, а то й покарає. Звернімося до плану педагога, де у частині «Заняття. Розглядання картини…» зазначено як одне із завдань „Викликати інтерес дітей до картини…”. Завдання успішно виконано, бо діти активно, неприховано, відверто проявили запланований інтерес, а що не в той спосіб, що передбачувала педагог, то не дитяча провина. Необхідний штрих, який варто додати дорослому до цієї ситуації, так це проявити захоплене здивування зображеним. Цей прийом  збере дітей навколо картини, що й дозволить педагогу розпочати її розглядання.

   Прийом другий. Картину вихователь ховає у груповій кімнаті чи іншому приміщенні, що доступне для дітей, однак залишає мітки, що вказують на шлях пошуку. Наприклад, розкладає площинні зображення відбитків слідів різного кольору в залежності від сезонного змісту картини (білі – зима, зелені – весна, жовті – осінь, червоні – літо). До картини ведуть лише одного кольору сліди, а інші – заплутують. Пошук правильного напряму відбувається через припущення, вгадування, зіставлення фактів, звернення до попереднього досвіду, спостережень, малювання. Помилково обраний колір слідів дає можливість їх вилучити, що збільшує шанси знаходження схованки. Як підказка може використовуватися загадка, вірш, музична композиція, прикмети та різні ознаки, що наводять на роздуми про конкретну пору року. Такий пошук є своєрідним налаштуванням дітей на тематику зображеного. Процес пошуку і знаходження картини набуває обрисів гри, що уприємнює малюків.

    Прийом третій. Картина у груповій кімнаті відкрита для споглядання, проте педагог не акцентує на ній увагу, коротко відповідаючи на питання дітей з приводу появи нового об’єкта. Такий прийом дає можливість кожному дошкільнику самостійно протягом будь-якого часу розглядати зображення. Когось зацікавили асоціативні зображення і емоційна пам’ять пробудила бачене раніше, хтось знаходить аналогію з власними спостереженнями і деякий час перебуває у їхньому полоні, „мандруючи” по картині, хтось буде водити пальчиком, граючись та розмовляючи з персонажами. Ось дві дівчинки про щось перемовляються, підходять ближче до картини і зупиняються поблизу, періодично поглядаючи на неї. А захоплений будівництвом казкової вежі хлопчик з протилежного кінця кімнати ковзнув поглядом по зображенню і знову поринув у свої справи. На все це дитина має право, і то не її провина, що інтерес, якого очікує педагог, мінімізований, вірші про зображені об’єкти не відразу пригадуються, ознаки  плутаються. Не може всім дітям однаково подобатися зміст зображеного, сколихнути однакової сили емоції, викликати однакові асоціації.

    Згадаймо себе у картинній галереї або на виставці. Кожен обирає і об’єкт, і час його споглядання, і тривалість перебування поруч. У когось виникнуть запитання до екскурсовода, щоб поповнити чи розширити інформацію, висловити захоплення, а хтось байдужим вийшов, думаючи про своє. Сприймемо як належне індивідуальну реакцію дітей. А початок колективного розгляду картини може бути відтягнений у часі, бо куди важливіше запитати кожного, що він знайшов для себе цікавого, показати те, що не помітив, дати завдання дошукатися деталей, що, на перший погляд, другорядні.

    Прийом четвертий. Педагог ховає картину за штору, за шафу чи в інше місце, звідки вона буде „випливати”, „виїжджати”. Такий ефект досягається завдяки визначенню зручних точок опори для рухомого закріплення на них пластмасової слизької нитки, що використовується для риболовлі (волосінь). Один кінець міцно кріпиться на картині, інший – знаходиться біля вихователя, який, непомітно змотуючи волосінь та не торкаючись репродукції руками, витягає її зі схованки. Розділімо з дітьми їхні емоції: захоплення, здивування від чарівності „виїзду” картини. Інтерес до неї забезпечено. Наступне завдання педагога – не втратити його, динамічно продовжити ознайомлення з сюжетом.

    Прийом п’ятий. Незвична поява картини можлива теплої пори року, коли можна відчинити вікна і, якщо ваша групова кімната знаходиться на першому поверсі, за домовленістю колега спускає на стрічках картину з другого поверху. А в цей час діти знаходяться біля вікна, споглядаючи природні пейзажі, бесідуючи з вихователем, який наближає їх до сюжету картини. З чим можна порівняти захват дітей, коли картина, як у казці, нібито з неба спускається.

    Запрошуємо педагогів продовжити опис інших прийомів або комбінувати їх між собою так, як того потребує ваша педагогічна ситуація.

Автор: Алла Гончаренко, канд. пед. наук, доцент кафедри методики та психології  дошкільної і початкової освіти Інституту післядипломної педагогічної освіти

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


*