День української писемності та мови

imageДень української писемності та мови – свято, яке щороку відзначається в Україні 9 листопада. За православним календарем – це день вшанування пам’яті Преподобного Нестора-Літописця – послідовника творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія. Свято встановлено 9 листопада 1997року, коли Президент України Леонід Кучма на підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства видав Указ № 1241/97 «Про День української писемності та мови».

  У День української писемності та мови, на Українському радіо традиційно проводиться радіо диктант національної єдності. Цю акцію започатковано в 2000 році. Відтоді щороку всі охочі можуть взяти участь у написанні радіодиктанту та не стільки з’ясувати, чи добре знають українську мову, як продемонструвати єдність з усіма, хто любить і шанує українське слово.

Матеріали підготовили: Пазюк С.А., Щербина В.М.

   Наука, що досліджує розвиток мови, складається з низки історико-лінгвістичних дисциплін (історична граматика, історична фонетика, історична лексикологія, історична діалектологія, історія літературної мови), кожна з яких має свій об’єкт вивчення. Однак усі вони підпорядковані спільній мети і як окремі частини складають єдину науку – історію мови.

   Соціальні функції мови надзвичайно широкі. Дехто вважає мову лише засобом порозуміння між людьми. Насправді ж цим не вичерпується її значення. У мові нація закодовує всю свою історію, багатовіковий досвід, здобутки культури, духовну самобутність.

  Існує безліч педагогічних технологій вивчення мов, тому що і мов у світі багато. Однак цікавим є той факт, з яким зіштовхнувся співавтор цієї роботи, що технологія вивчення мови за педагогікою Монтессорі має універсальні принципи і послідовність.

   Оскільки сутність методу Монтессорі – допомогти розвитку дитини та її адаптації в сучасних умовах, мова стає одним з інструментів цієї адаптації, адже в людини є так звана «тенденція розмовляти» (термін Марії Монтессорі з книги Маріо М. Монтессорі «Людські тенденції та Монтессорі-освіта») – природа не вказує, якою мовою вона повинна говорити, це залежить від суспільства, в якому конкретна дитина буде рости.

   Ми бачимо формування різних культурних кодів. Більше того, оскільки людина – істота соціальна і люди живуть групами, природно, що вони будуть намагатися спілкуватися один з одним. Саме тому, мабуть, і виникла мова: люди лише домовилися надавати значення певним сполученням звуків, щоб спілкуватися. Але якого величезного значення мова набула для людства в цілому та кожного народу зокрема! Якщо більшість членів спільноти, в якій живуть діти, вважає щось важливим для себе, то і діти, які ростуть тут, будуть вважали це важливим. Так з’явилося розмаїття культур і традицій.

  Можна сказати, що мова – це зв’язок між розумом і необхідністю передавати думки з метою соціального співробітництва. І немає особливої мови. Людина не говорить із народження рідною мовою тільки тому, що росте, формується, на відміну від цуценяти, що буде лаяти в будь-якій країні світу, навіть якщо виріс ізольовано від своїх одноплемінників. Мова ж зароджується поступово і буде розвиватися саме в період нерухомості та несвідомості раннього дитинства. У віці від 2 до 3 років діти вже починають говорити мовою, якою говорить їхнє оточення. Вони не відтворюють мову своїх батьків, якщо їх помістили в іншу країну з іншою мовою, вони засвоять традиції, культуру і мову нового місця, а не батьківщини, якщо ростуть в інших культурно-мовних умовах.

 Діти несвідомо поглинають мову в її граматичному порядку, залишаючись майже нерухомими довгий період часу, а потім в якийсь момент (у віці між 2–3 роками) вони демонструють явище, подібне до вибуху, внаслідок якого з’являється майже сформована мова.

   Отже, можна дійти висновку, що протягом довгого періоду відбувався внутрішній розвиток, і в цей період малюк ще не міг себе висловити. Він розробляв всередині свого таємного несвідомого всю систему мови з правилами, які ставлять слова у граматичній упорядкованості, що необхідна для висловлення думки. Так роблять діти по відношенню до усіх можливих мов. Найпростіші, як, наприклад, у деяких африканських племен, так і найскладніші, як, наприклад, китайська, – всі вони засвоюються точно в однаковий період часу: у будь-якій нації та расі дитина починає говорити в середньому у віці близько двох років. Людина наслідує характеристику (здатність говорити), а не конкретну мову. І якщо дорослий вивчає іноземну мову через зусилля своїх розумових здібностей, то дитина легко засвоює іноземні мови в дитинстві через дію якихось особливих внутрішніх «чутливостей», які Марія Монтессорі називала «сенситивними періодами розвитку».

  Мова – це найяскравіший приклад, що демонструє різницю між несвідомим і свідомим розумом людини, тому що її можна спостерігати. Дитина знаходиться під впливом несвідомого розуму, коли легко поглинає в ранньому віці навіть виключно складну мову. Жодна мова, яку ми захочемо додати до рідної, не стане рисою характеру, жодною ми не будемо володіти так впевнено, як рідною. Жива, але іноземна мова, ніколи не може бути вивченою повністю, досконало: якась граматична помилка, акцент завжди будуть видавати, що це нерідна мова для того, хто говорить. І якщо не підтримувати іноземну мову, вона швидко забувається.

  Звідси можна зробити висновок: рідна мова не довіряється свідомій пам’яті, вона зберігається ніби в іншій частині мозку, яку деякі біологи та психоаналітики називають «пам’яттю життя».

  І дійсно, мова для кожного народу стає ніби другою природою, що оточує його, живе з ним всюди і завжди. Без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина не може існувати. Як великим нещастям обертається нищення природи, так і боляче б’є по народові зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінним неповазі до батька й матері.

   Згадаймо слова В. Сосюри: «Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема». Рівень розвитку рідної мови є джерелом духовного розвитку народу. А на думку Є.М.Верещагіна і В.Г.Костомарова, «національна мова входить у поняття національної культури, бо природні умови, географічне положення, рівень і спеціалізація народного господарства, тенденція суспільної думки, науки, мистецтва – всі великі й малі особливості життя народу знаходять відбиття у мові цього народу». Тому знати, берегти і примножувати рідну мову – це обов’язок кожної людини. Народ, який не усвідомлює значення рідної мови, її ролі в розвитку особистості, не плекає її, не може розраховувати на гідне місце у суцвітті народів.

   Незаперечною аксіомою є те, що мова є своєрідним генетичним кодом нації, складовою частиною і засобом творення національної культури.

  Виникнення письма має надзвичайно важливе значення в історії народу. Письмо – одне з найістотніших знарядь культури, яке в просторі і часі розширює функціонування мови.          Історія кожної мови вивчається в нерозривному зв’язку з історією народу, який є носієм цієї мови, її творцем.

   Тарас Шевченко був переконаний, що поки жива мова в устах народу, доти живий і народ, що нема насильства більш нестерпного, як те, яке прагне відняти у народу спадщину, створену численними поколіннями його предків. Ці Кобзареві думки перегукуються з роздумами визначного педагога К.Ушинського:

   «Відберіть у народу все – і він усе може повернути; але відберіть мову – і він ніколи вже більш не створить її; вимерла мова в устах народу – вимер і народ. Та якщо людська душа здригається перед убивством однієї недовговічної людини, то що ж повинна почувати вона, зазіхаючи на життя багатовікової особистості народу?».

 Із початком збройної агресії Росії проти України, в останній почала набувати підтримки ідея переходу української мови з кирилиці на латинку. Мовляв, це допоможе вийти з культурного поля Москви і долучитися до цивілізованого світу в цілому та Європи зокрема.

   Прихильники переходу на латинку стверджують, що латинська абетка зробить Україну зрозумілішою для Європи, як і Європу для України. Крім того, вони наводять приклади Туреччини, Туркменістану, Азербайджану, Молдови та інших країн, що перейшли на латинську абетку, здійснивши таким чином свій цивілізаційний вибір. Розвивається теза, що цивілізований світ послуговується латинкою, тож, якщо ми прагнемо цивілізації, то маємо і мову свою до неї пристосувати.

   Однак, тікаючи за мудрою порадою Хвильового од Москви, важливо не втратити самих себе. Адже кирилична абетка – невід’ємна частина нашої культури. Та й формувалася вона, зрештою, саме тут, в Україні-Русі. Відмовляючись від кирилиці, ми відмовимося від пам’яток українського письменства, напрацьованих за більш, ніж тисячу років, адже вони перестануть існувати для нас в оригінальному вигляді, тож і долучитися до них ми зможемо лише у вигляді перекладів із кирилиці на латинку. Тексти, які читаємо сьогодні ми, втратять сенс для наших дітей та онуків.

   Компромісне рішення запропонував ще в 1970 році художник-каліграф Василь Якович Чебаник.

  «Рутенія» декоративний шрифт для української абетки, створений професором Василем Чебаником на основі традицій руської доби та козацьких скорописів. Метою автора є повернення графіки українських літер до допетровської кирилиці, тобто до введення Петром Iгражданського шрифту в 1710 році.

  На думку Василя Чебаника, кожна літера його шрифту наповнена глибоким символізмом. Зокрема, Чебаник вбачає герб України у давньому написанні літери «щ».

   Шрифт «Рутенія» належить до проекту Чебаника під назвою «Графіка української мови» («Абетка»), що налічує загалом 18 гарнітур.

   Ідея шрифту виникла у Василя Чебаника через німецьких учених. Під час зустрічі в 1971 році Альбертом Капром, ректором Вищої школи графіки та книжкового мистецтва у Лейпцигу, той запитав у Чебаника, чому українці не розвивають свою абетку. Згодом Василь Чебаник також дізнався, що у «Книзі абеток всіх народів і всіх віків» (1880) Карла Фаульманна «рутенська» абетка наведена окремо від «російської» абетки, що стало відправною точкою для його творчих пошуків.

   Серед численних коректив до графем українського алфавіту, Чебаник пропонує також внести деякі авторські новаторські зміни, зокрема:

  • літера «О» з крапкою посередині – Чебаник вважає, що літера «О» з крапкою символізує яйце з жовтком і вдало відрізняє літеру від нуля («0»);
  • симетрична літера «Ч» із крапочкою. – Чебаник тут вбачає символ Оранти.

   Сучасну українську абетку створили для російської мови. «Цю абетку створили нідерландські інженери на замовлення московського самодержця Петра І. Ця абетка –  нідерландська антиква, вона не кирилична. Її спершу назвали «Гражданський шрифт», бо нецерковний, а для державних справ», – розповідає художник-каліграф Василь Чебаник в ефірі «Громадського радіо». – Петро І використав нідерландську абетку, бо хотів показати себе європейцем».

  «Хоча ця так звана кирилиця – в науковій літературі зветься «Рутенія», рутенська абетка, яка була на території Рутенії, Руси-України. Зараз така ситуація: дві мови – російська й українська – на одній абетці. Але російська – господиня, бо для неї була створена ця абетка. А українська мова – із краєчку, у приймах», –  каже каліграф.

     Кожна мова має свою власну мелодію та візуальну частину –  абетку. «Деякі люди розуміють, що мова одягнена в російську абетку. Ця абетка – це та мохната рука Москви, яка нищить все українське. Хоча ми випадково опинились на тій абетці, тому що була заборона мови… Мова, яка не має своєї рідної абетки – це діалект. Доки ми не змінимо свою абетку, то ця візуальна частина України, мови – російська», – заявив Чебаник. «Ми кажемо, що українська мова – це солов’їна мова. Ми кажемо, що ми слов’яни. А як же так, що наша мова слов’янська, а зображена не слов’янською абеткою? Про це вже кажуть авторитети. У нас була своя абетка… Та абетка, яку я хочу повернути, базується на старих графемах. Я не воюю з російською абеткою, але українська мова може зображуватися своїм національним шрифтом», – говорить він.

   Протягом 22–26 травня 2019 року в Мистецькому арсеналі на IX Міжнародному фестивалі «Книжковий Арсенал» було представлено проєкт «Рутенія. Анімована абетка Василя Чебаника», в якому всі 33 літери української абетки оздобили анімаціями Олеся Драшкаба, Надія Антонець, Кирил Чічкан, Олексій Чебикін та інші митці.

  Василь Чебаник отримав Шевченківську премію за роботу над проектом «Графіка української мови».

d0bed181d183d187d0b0d181d0bdd0b5d0bdd0b0-d0b4d0bfd0b2d0bdd18f-d0bad0b8d180d0b8d0bbd0b8d186d18f

 Український національний штифт зробить нашу мову неподібною на російську, а зробить її унікальною, як грузинську чи армянську.

   Шрифти Василя Яковича використовуються вже сьогодні, зокрема Національною академією мистецтв України,

 Без названия

Національною  академією образотворчого мистецтва й архітектури, 

Без названия (1)

Київським державним інститутом декоративно-прикладного мистецтва і дизайну 

Без названия (2)

і Києво-Могилянською академією.

Без названия (3)

Для підготовки цього матеріалу були використані такі джерела:

1.     Мария Монтессори «Образование человека». – М.: Народная книга, 2017. – 160 с.

2. Монтессори М. Как разить внутренний потенціал человека. — СПб.: Благотворительный фонд «ВОЛОНТЕРЫ», 2011. — 124 с.

3. Монтессори М. Четыре стадии образования. Монтессори Марио М. Человеческие тенденции и Монтессори-образование. – Санкт-Петербург, 2016 – 160 с.

4. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D0%BD%D1%8C_%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%B5%D0%BC%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96_%D1%82%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8

5. https://www.radiosvoboda.org/a/ukrayinska-mova-abetka-shryft/29591554.html

            6. https://i.pinimg.com/736x/6d/b7/60/6db760d2dd7802167bc3322a00a0b797.jpg         

7. https://gdb.rferl.org/F9AE336B-BCD6-41C3-BB1B-C74E3D172B42_w650_r0_s.jpg

8. https://www.psychologos.ru/images/b9484b50969885543fd47eecf70df63a.jpg

9. https://image.freepik.com/vrije-vector/illustratie-van-jongeren-die-hallo-zeggen-in-  verschillende-talen_23-2148361665.jpg

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


*