Відомим є той факт, що педагогічна діяльність може здійснюватися в різних формах, серед яких особливе місце відводиться уроку (заняттю).  Пройшовши випробування протягом кількох століть, маючи свої традиції і ритуали, урок і сьогодні не втрачає своєї унікальності і неповторності, залишаючись основною дидактичною формою навчання, яка поєднує індивідуальні та фронтальні шляхи навчально-пізнавальної діяльності з учнями однакового віку обох статей з приблизно однаковим інтелектуальним розвитком. Кожний навчальний рік в школі починається і закінчується уроком.  Йому відводиться не менше 98% навчального часу.

       Як свідчить статистика, більше 25 тисяч уроків дає в середньому вчитель за період своєї професійної діяльності. А кожний учень за роки свого навчання в школі відвідує майже 12 тисяч уроків.

   Переваги уроку:

• систематичний характер навчання;
• упорядкованість, логічність у подачі навчального матеріалу;
• організаційна чіткість;
• розвиток інтелектуальних здібностей одночасно у всіх учнів класу;
•  одержання зворотної інформації від учнів щодо стану засвоєння навчального матеріалу і зробити відповідну корекцію;
•  колективне використання засобів навчання (підручники, посібники, комп’ютери);
• оптимальні затрати ресурсів.

   Недоліки уроку:

• орієнтація на середнього учня;
• зниження, збіднення таланту окремого учня під час колективного навчання;
• значне зниження ефективності індивідуального логічного мислення;
• обмеженість діалогічного спілкування учителя і учнів;

Урок пов’язується з:

• проведенням факультативних занять;
• організацією роботи гуртків і секцій;
• проведенням конкурсів, олімпіад.

Сучасний урок –  єдність навчання, виховання і розвитку особистості  молодшого школяра

    Сучасний урок – це перш за все урок, на якому вчитель уміло використовує всі можливості для розвитку особистості учня, її активного розумового росту, глибокого і свідомого засвоєння знань, для формування її моральних основ.

    Сучасний урок – це єдність навчання, виховання і розвитку. Загальною функцією уроку є формування і розвиток особистості школяра на основі розвиваючого і виховуючого навчання.

    З цього приводу Л.Т. Охитіна зазначає, що

1. „Урок проводиться не заради самого уроку, а заради того, щоб, впливати  на особистість учня; не заради того, щоб „пройти” якісь питання програми, а заради того, щоб на матеріалі цих програмних питань формувати певні інтелектуальні, моральні, вольові й інші якості особистості. Необхідно поєднувати вплив через інтелект на почуття (переконання) і вплив через почуття на інтелект (навіювання). Процес навчання має вносити зміни не тільки в інтелектуальну сферу учня, але і в психічний розвиток його особистості в цілому. Навчання не буде розвиваючим, якщо воно не вносить змін в структуру особистості.

2. Зміни у структурі особистості відбуваються лише в тому випадку, якщо учень діє за внутрішньою спонукою. Дія, засвоєна  примусово, руйнується зразу ж, як тільки змінюються умови. Дія, засвоєна за внутрішніми спонуками, залишається і при зміні умов, оскільки вплітається в структуру особистості. Звідси випливає: не сварити за лінощі, а стимулювати пізнавальну активність і інтереси, не карати за невиконані вимоги, а так організовувати діяльність школярів, щоб вимоги вчителя стали внутрішніми спонуками самих дітей.

3. Виховуюче навчання не можна зводити тільки до виховних моментів уроку. Всі елементи уроку мають бути виховуючи ми по своїй суті. Координуючим центром усіх виховуючи засобів, форм і методів уроку має бути конкретна психологічна мета.

4. Центральний компонент будь-якого уроку – організація пізнавальної діяльності учнів. Провідними пізнавальними процесами є мислення і уява. На основі аналітико-синтетичної діяльності, за допомогою цих двох процесів відбувається формування знань і інтелектуальних умінь, дослідження проблемних питань і творчих розв’язувань задач. Необхідною умовою продуктивної роботи мислення і уяви буде правильна організація сприйняття і пам’яті учнів, створення певної установки і організація уваги.

5. Успіх навчання залежить не тільки від зовнішніх факторів –  змісту уроку, удосконалення методики, майстерності вчителя і т ін., але і від внутрішніх умов – індивідуально-психологічних особливостей учнів” [2, 82 – 83].

О.В.Чинділова підкреслює, що сучасний урок має бути „результативним, дієвим, який враховує інтереси дитини, її батьків, суспільства, держави. На такому уроці на першому місці – не формальне слідування усталеним стереотипам (перевірка домашнього завдання, пояснення і закріплення, контроль і оцінювання), а організація самостійної діяльності дітей, в якій учитель виступає у ролі організатора, координатора, консультанта” [3, 4].

За Н. Є. Щурковою, сучасний урок – це:

• протікання життя на рівні сучасної цивілізації, сучасного упорядкування просторового середовища, сучасної культури взаємостосунків між людьми;
• розвиток здібностей дитини, суттєвими серед яких є бути мислячим, творчим, моральним суб’єктом;
• взаємодія „людина – людина”;
• пошук істини процесі вивчення фактів і явищ життя, закономірностей і основ людського життя, набуття особистісних смислів [1,108 – 109].

   З точки зору гуманної педагогіки, сучасний урок – це:

• пошук, відкриття і осмислення істини  в процесі спільної діяльності учнів і вчителя;
• частина життя дитини, і проживання цього життя має здійснюватися на рівні високої загальнолюдської культури.
• ставлення до учня як до суб’єкта осмислення істини і суб’єкта життя на уроці;
• ставлення до учня, як до найвищої цінності, яка виступає в ролі мети і ніколи – в ролі засобу.

    Таким чином, сучасний урок є своєрідною умовною конструкцією, де „життя”, „людина”, „істина” виступають у ролі ключових цінностей і об’єктами уваги вчителя , а єдиним головним результатом урочної діяльності вчителя і учнів є набутий особистісний смисл кожним учасником пізнавального процесу [1,109].

Загальні підходи до організації сучасного уроку

• посилення його комунікативної спрямованості (формування в учнів готовність до діалогу, спілкування з однолітками і дорослими у різноманітних життєвих і навчальних ситуаціях);
• збільшення інформаційної складової уроку;
• внесення змін у систему оцінювання навчальних успіхів школярів (вербальне оцінювання, взаємооцінювання, самооцінювання тощо);
• посилення значущості технологічної складової уроку;
• спрямованість на розвиток практичних навичок учнів;
• збільшення частки самостійної роботи школярів.

Вимоги до сучасного уроку

        Загальнопедагогічні:

• чітке визначення освітніх, розвиваючих та виховних завдань уроку;
• врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів;
• створення емоційно-актуального фону уроку;
• педагогічний такт і культура мовлення вчителя.

       Дидактичні:

• раціональне використання часу на уроці;
• раціональне поєднання словесних, наочних і практичних методів навчання;
• зв’язок з раніше вивченим;
• розвиток пізнавальних інтересів і активності учнів;
• формування вмінь самостійно здобувати знання і застосовувати їх на практиці;
• індивідуалізація, диференціація та інтенсифікація навчального процесу.

Психологічні

• врахування психологічних особливостей кожного учня;
• позитивний психічний стан учителя і учнів;
• розумна вимогливість, доброзичливість учителя до учнів;

Організаційні

• працюють усі і працює кожний;
• цікавою є думка кожного і радують успіхи кожного;
• усі вдячні кожному і кожний вдячний усім за свої успіхи;
• довіра вчителю як керівнику навчального процесу;

Гігієнічні

• температурний режим;
• норми освітлення;
• провітрювання;
• відповідність шкільних меблів нормативним вимогам;
• чергування видів навчальної роботи та різноманітність методів навчання;
• проведення фізхвилинок;
• тривалість уроку.

Література:

1. Культура современного урока / Под ред. Щурковой Н.Е.  – М.: Педагогическое общество России, 2000. – 112 с.

2. Охитина Л.Т. Психологические основы урока. В помощь учителю. – М.: просвещение, 1977. – 96 с.

3. Чиндилова О.В. Наше видение современного урока // Начальная школа: плюс до и после. –  2006. –  № 5. –  С. 3 – 6.

Л.В.КРАВЧУК,

старший викладач кафедри

методики та психології

дошкільної і початкової    освіти

ІППО КУ імені Бориса Грінченка